У 1870 році німецьке акціонерне товариство «Збруч» збудувало в с.Фрідріхівка цукровий завод потужністю 50 тис. пудів цукру на рік. Від залізничної станції Волочиськ пішла його назва «Волочиський цукровий завод».
В 1883 році цукровий завод не працював. А у 1887 році на Волочиському цукровому заводі товариства «Збруч» працювало 30 робітників, які виробляли 50 тис. пудів цукру щорічно. Про це ми дізнаємося з «Военно-статистического обозрения Волынской губернии» А.Забєліна.
У 1909 році Волочиський цукровий завод акціонерного товариства «Збруч» мав дохід 463 000 крб. в рік. Тут працювало 470 чоловіків і 30 жінок.
В 1913 році він виробив продукції на суму 1,5 млн. крб. Умови праці були нестерпними. Робочий день тривав понад 14 годин. Особливо важко було працювати в нічну зміну при тьмяному світлі гасових коптилок у тісних заводських приміщеннях.
До революції завод переробляв 1 638 центнерів цукрового буряку.
Коли закінчилася Громадянська війна і встановився мир на нашій землі, першочерговим завданням керівництва Волочиська, району та області була відбудова Волочиського цукрового заводу. Країні потрібен був цукор. На нашій благодатній землі, на наших чорноземах буряки давали високі врожаї, та й селяни мали багаторічний досвід вирощування цієї цінної сировини. Ще з дореволюційного періоду збереглися кадри цукроварів, наприклад робітники, які з дитячих років працювали на заводі М.І.Ковбасюк, Я.І.Михайлов, Соколов. В умовах розрухи та безробіття 20-х років багато жителів Волочиська з нетерпінням чекали відновлення роботи заводу. Менш ніж за один рік після визволення містечка від польського та петлюрівського війська, 4 вересня 1921 року напівзруйнований цукровий завод відбудували.
До 1934 року завод носив назву “Цукроварня ім.Домбаля”. Посаду директора заводу займав Гапон. Завод нарощував виробництво і вже у 1925 році зусиллями трудового колективу в 627 чоловік було вироблено 32 тис. центнерів цукру, а у 1927 році на підприємстві переробляли щодня 4 тис. ц буряків і давали 500 ц цукру. В 1928 році цукровий завод виробив 3 276 тон цукру в рік.
Виробничі потужності цукрового заводу постійно нарощувалися, за 4 роки (1929-1932 рр.) в його розвиток було вкладено 1 200 млн. карбованців. У 1931 році здійснили реконструкцію, а в 1932 р. провели капітальний ремонт, встановили нові вакуум-апарати, центрифуги та інше обладнання, проклали залізничну вітку від ст.Волочиськ. Завдяки цьому виробництво цукру постійно збільшувалося: якщо у 1930 році завод виготовив 100 тис. центнерів цукру, то у 1932 році – 125 тис. центнерів. У січні 1934 року цукровий завод переробляв щодоби 7988 центнерів буряків і видавав 1142 центнерів цукру.
У 1936 р. завод знову розширюється, переобладнується на більшу потужність, оснащується продуктивнішим обладнанням. Передовик виробництва В.Качановецький працював на чотирьох центрифугах одночасно.
На 1 січня 1938 року завод переробив 1 262 500 центнерів буряків і видав 153 030 центнерів цукру. У 1940-1941 роках на підприємстві переробляли щодоби 10 тис. центнерів буряків і одержували 1 400 центнерів цукру.
З розширенням механізації виробничих процесів, зменшувалась поступово чисельність робітників заводу. Так, у 1931 році на заводі працювало 310 робітників, в т.ч. 85 жінок. Було багато сезонних робітників. З публікацій районної газети 20-30-х років можна зробити висновок про те, що порядки на заводі, свідомість працівників була ще дещо дореволюційні: «Бруд, неохайність в гуртожитках цукроварні. Один робітник пішов до роботи. а другий, що змінився, пришов і ліг на його місце. Робітники, приходячи з роботи, лягають в одежі, навіть не роззуваючись, на нари, на яких матраци з соломою. Навіть такої дрібниці як лампи немає. Їдальня розрахована на 40-50 чоловік, а обідає щодня 100. Тіснота, черги, бруд, – але до цього на цукроварні звикли». Не всі технічні працівники цукроварні були забезпечені житлом.
Праця цукроварників була важкою, а зарплата низькою: у 1931-1932 роках становила для цукровика 1-го розряду 1,09-1,15 крб., 4-го розряду – 1,57 крб.; кочегара – 2,34-2,99 крб. Відмічалася плинність кадрів у 1932 р., особливо серед «чорноробів» – за три тижні звільнилося 24 робітники. Проблему робочої сили вирішували таким чином: керівництво району зобов’язувало колгоспи направляти для роботи на заводі в зимовий період колгоспників, котрих використовували як чорно-робочих.
Волочиський цукровий завод був великим і складним підприємством. Крім свого основного завдання, – виготовлення цукру, – на нього покладалися інші обов’язки. Для кращого забезпечення заводських потужностей сировиною при заводі створили радгосп з вирощування цукрових буряків. Радгосп також вирощував пшеницю, жито, ячмінь і овес. У 1933 р. директором радгоспу був Діперштейн, у 1937 р. – Дубовик, агрономом – Абрамчук. Робочою силою радгосп повинні були забезпечувати навколишні колгоспи. У вересні 1933 р. газета “Прикордонний комунар” писала про те, що «більшість колгоспів не виконують умов забезпечення Домбальського бурякорадгоспу робочою силою». Крім того, обов’язком керівництва заводу було приймати активну участь в організації вирощування та збирання цукрових буряків у колгоспах і радгоспах. Для стимуляції обробітку буряків у колгоспах завод видавав «промкрам» – тканини для пошиття одягу. Волочиський цукровий завод керував конкурсом серед колгоспів на підвищення врожайності буряків. У грудні 1932 року керівництво заводу змушене було відрядити до підшефних колгоспів робітничі бригади на допомогу у збиранні цукрових буряків бо запасу сировини для переробки залишилося лише на 8 діб. Завод переробляв щодоби 7-8 тис. центнерів буряків, а підвозили в цей кризовий час лише по 3 тис. центнерів, була загроза зупинки заводу.
На завод покладався також обов’язок забезпечення колгоспів мінеральними добривами та ремонту техніки для вирощування і збирання цукрової сировини. У березні-квітні 1933 р. районна газета писала про те, що директор заводу Король не виконав попередньої постанови бюро РПК (районний партійний комітет КПУ/б/) про завезення 25.ІІІ запланованої кількості суперфосфату 17 600 центнерів (завезено 12 700 ц). Директору цукрового заводу Королю і директору МТС доручили до 15 квітня закінчити всю роботу по боротьбі з шкідниками. Газета також писала, що цукроварня неякісно відремонтувала сівалки для посіву цукрових буряків і чотири сівалки у с.Порохні вийшли з ладу.
Не обійшли стороною трудовий колектив заводу наклепи та пошуки «ворогів народу». У лютому 1937 року в районній газеті була опублікована замітка під назвою «Троцькістський вишкребок!», у якій йшлося про те, що директор Волочиського бурякорадгоспу Дубовий, виступаючи за дорученням райкому партії на зборах у с.Кривачинці, схвалював вирок над контрреволюційним троцькістським центром. А у вузькому колі робітників радгоспу висловлював жаль з приводу вироку. У газеті того ж року сповіщається також, що «шкідники» Н.Война і І.Матіуш зривали своєчасний ремонт заводу.
Поступово умови праці і побуту трударів заводу покращувалися. Для робітників і службовців збудували два двоповерхові і чотири одноповерхові житлові будинки. У 1940 р. до послуг працівників заводу були: клуб, бібліотека, мед лабораторія, дитсадок, їдальня, 20 велосипедів, 20 патефонів та інше. 50 неписьменних робітників вчилися на курсах ліквідації неписьменності (лікнеп). З метою покращення харчування працівників цукрового заводу було виділено 100га землі для вирощування овочів та картоплі. Покращилася оплата праці від 96 до 200 крб. на місяць, а у 1940 р. вона становила 550-600 крб.
На початку 1941 р. здійснювалася реконструкція Волочиського цукрового заводу, метою якої було збільшення об’єму переробки буряків до 15 тис. центнерів за добу. але здійснення цих планів було перерване більш як на три роки, бо через три місяці німецькі фашисти напали на нашу країну.
Уже 3 липня 1941 року Волочиськ було захоплено німецькими військами. Німецька окупаційна влада була зацікавлена у тому, щоб цукровий завод працював. Завод був для них настільки важливим, що його працівників звільняли від примусового вивезення на каторжні роботи до Німеччини. Німці відшукали працівників заводу, яких примусили вийти на роботу і вже восени 1941 року цукровий завод відновив свою роботу. Весь вироблений цукор окупанти відправляли у Німеччину. Серед працівників заводу були члени підпільно-диверсійної групи с.Фрідріхівка. Вони саботували роботу заводу вчиняючи диверсії та різноманітні поломки, таємно виносили з території заводу цукор і переправляли його у партизанське з’єднання ім.Михайлова. Перед відступом німці повністю зруйнували завод.
Саме з території цукрового заводу у березні 1944 року розпочались бої за звільнення Волочиська. Одразу ж після звільнення району від німецьких загарбників, Волочиський цукровий завод відновив свою роботу. Не було транспорту, не вистачало будівельних матеріалів, однак робота не припинялася. Ремонтна бригада М.Д Дороха виконувала денні норми на 122%, а бригада Г.Л.Блажака на 150%. Героїчною працею всього колективу завод відбудували на 14 місяців раніше наміченого строку. За ці успіхи обком КП(б)У та облвиконком вручили колективу підприємства Червоний прапор та нагородили його Почесною грамотою.
Великі зміни сталися на Волочиському цукровому заводі у 50 – 60-х роках ХХ ст.. Стару апаратуру було замінено безперервно діючою і автоматизованою. Завдяки впровадженню передової техніки потужність заводу за роки 5-ої п’ятирічки зросла на 50%. У 1956 році колектив підприємства вийшов переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні колективів харчової промисловості країни. Міністерство харчової промисловості СРСР та ВЦРПС вручили підприємству перехідний Червоний прапор і видали премію. Зустрічаючи 40-річчя Великого Жовтня (1957р.) трудівники заводу виробили надпланової продукції на суму близько 3 млн. крб.. За почином В.Гаганової, комуністи П.І.Поліщук і П.М.Коваль очолили відстаючі бригади і вивели їх у передові.
У 1960 році відмічено успішну роботу колективу цукрового заводу (директор т.Шенглер, секретар парторганізації т.Куровський, бригадир М.Франков, токар Й.Хаєт).
В 1963 році заводом було перероблено 20 тис. центнерів цукрового буряку.
У 1967 році розпочались роботи по реконструкції заводу. Було заплановано довести потужність заводу до 30 тис. центнерів на добу.
З роками удосконалювалося устаткування заводу, покращувалися умови праці працівників. Станом на 2007 рік «Волочиськ-цукор» (директор Колодій Володимир Володимирович) заготовив 200 тис. тон буряків з яких переробив 195 тис. тон і виробив: цукру 23 660 тон, меляси – 6 850, жому – 155 тис.. Постійно працюють на заводі 190 чол., окрім того на сезонні роботи набирають від 350 (літо) до 620 (осінь) робітників. «Волочиськ-цукор» постійно співпрацює з 7 колгоспами нашого району, а також із колгоспами Підволочиського, Гусятинського, Хмельницького та Городоцького районів.
У 2008 році на ДП «Волочиськ-цукор» заплановано ввести в дію відділення жомосушки, впровадити зворотну систему водопостачання, модернізувати станцію фільтрації сокоочисного цеху, завершити будівництво продуктового цеху.
Важкою працею люди творили історію цукрового заводу. З часу описуваних тут подій пройшло 80 і більше років, багатьох з цих трударів вже немає але пам’ять про них повинна жити. Із тисяч наших земляків, котрі у різні роки трудилися на заводі, відома лише маленька частка прізвищ, згадаємо їх у статті, щоб не забулися вони, бо це творці нашої історії. Це директори заводу Гапон, Король, Потомський, помічник директора Курко, головний інженер Письменний. Адміністративно-технічний персонал та робітники: Кудрицький, Путан, С.Трітько, Дідух, Маєвський, Петровський, Біньковський, Матеуш, Вебер, І.Чуба, Назаренко, Н.Война, В.Качановецький, І.Шимков, Іваницький, І.Кулик, Г.Кулик, Т.Пилипюк, С.Правдун, Осадчук, П.Романов, Царенко, М.І.Ковбасюк, Г.Ковбасюк, Я.І.Маслов, Богданов, Черніченко, Погребний, І.Рушин, Гронський, В.Ковтанюк, Мельник, Овчарук, Клейман, С.Краков’як, П.Маєвський, М.Мартинчук, Т.Мороз, О.Садовський, К.Терлецький, І.Кульчицький, Стасюк, В.Вагановецький. Жінки-працівниці: С.Довгалюк, М.Марисюк, Я.Марисюк, П.Сінькова, П.Пилипенко, Л.Штепа, Є.Ткаченко, Є.Ветчанікова, Н.Горбуль, Р.Гронська, Л.Патрило, Г.Бохонько, К.Федотова.
Л.Я.Гуляк
І.Р.Михальчишин
