Поділля – найчарівніший куточок України. Він завжди приваблював своїми природними ландшафтами та величезною культурно-історичною спадщиною. Тому в усі часи привертав увагу мандрівників різних країн. Як ні в жодному регіоні України на Поділлі ще до цього часу збереглися десятки історичних пам’яток.
Тож Т. Г. Шевченку було що подивитися на Поділлі й що замальовувати і занотовувати у дорожній щоденник («Археологічні нотатки») як члену Тимчасової Археографічної комісії для розгляду древніх актів. Яка була створена 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора для збирання і видання історичних документальних матеріалів та дослідження археологічних пам’яток.
У березні 1845 року Тарас Шевченко закінчив курс Петербурзької Академії мистецтв. Він був удостоєний вченою радою Академії звання художника і на прохання митця відряджений в Україну для художніх занять. Тут вчорашній кріпак влаштувався на роботу художником Київської тимчасової Археографічної комісії для розбору стародавніх актів. За дорученням комісії Шевченко у кінці 1845 і на початку 1846 років подорожує Київщиною і Чернігівщиною. З роботою комісії пов’язана його подорож на Поділля та Волинь у серпні 1846 року.
У XIX столітті через Поділля пролягав поштовий шлях (колишній чумацький) Чернігів – Київ – Житомир – Кам’янець-Подільський. Ось цим шляхом і виїхав наприкінці вересня 1846 року з Києва на Поділля і Волинь Тарас Шевченко. Він одержав від Археографічної комісії, де працював з 1845 року, завдання: зібрати народні перекази, пісні, відомості про могили, урочища, оглянути й описати старовинні споруди в цих місцевостях.
На Поділля Тарас Шевченко прибув під час жорстокої розправи царської реакції з учасниками антикріпосницького руху, який очолював Устим Кармалюк (на той час вже підступно вбитий). 23 роки під його керівництвом на Поділлі котилася хвиля народних повстань проти гніту польських, російських та українських панів.
Хоч Кармалюка не було тоді в живих, але пам’ять про нього зберігалась серед народу і закликала до продовження боротьби, звучали народні пісні про месника, які записав в Кам’янці Тарас Шевченко.
У Кам’янці поет та художник знайомився з народним побутом, занотовував пісні. Виконуючи доручення Археографічної комісії, Тарас малює історичні пам’ятки міста. На Поділлі Кобзар записав пісню про Микиту Швачку (кармалюківця), яка стала епіграфом одного з розділів його поеми “Гайдамаки”.
Оспіваний народом образ народного ватажка Кармалюка, глибоко вразив уяву поета. Під час перебування в с. Вербка він зустрівся з тими, хто давав притулок герою. За народними спогадами, улюбленим місцем відпочинку Т. Шевченка стала Кармалюкова гора.
Літературною пам’яткою подорожі на Поділля та Волинь є повість “Варнак”. Герой Шевченка – народний месник, який веде боротьбу, очолює пригноблені маси. Початок повісті “Варнак” прямо вказує на район селянського повстання: ”Расскажи мне, друже мий, что-нибудь о нашей прекрасной Волыни и Подолии”. Сам образ Варнака, район його дій, тактика повстання – все це дуже схоже з Устимом Кармалюком, якого народ називав славним лицарем, як називав його і поет.
Про Кармалюка було заборонено писати, а щоб повість була надрукована, Тарас Шевченко змінив кінець життя Варнака – той сам здається в руки властей.
За свідченням самого Шевченка, на Поділлі він бував двічі. Про другу поїздку є згадка в повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Правда, ця поїздка була дуже короткою. Повість, написана в результаті подорожі, має форму подорожніх записок художника. Образ художника Дармограя – автобіографічний (Дармограй – псевдонім Шевченка-прозаїка). Опублікована російською мовою, повість розповідає про Україну, яка стогнала під ярмом російського царизму, згадується трагічна доля України і за часів польського панування. Герой повісті пише: “Нужно било мне съездить в Каменец-Подольский, я и Трофима взял с собой, а чтобы занять его чем-нибудь в дороге, я дал ему чистую тетрадь и велел записывать все, что случится во время дороги, начиная с названия почтовых станций, сел, городов, рек. Я был доволен своей выдумкой. Но кто проникнет зрячим оком непроницаемую тьму грядущею – со вздохом должен был я сказать в последствии”.
Вивчаючи пам’ятники минулого, подорожуючи кременистими берегами швидкотекучого Дністра, об’їздивши, за словами самого поета, “вдоль и поперек” Поділля та Волинь, Т. Шевченко бачив деспотизм і рабство, магнатів і хлопів, поміщиків і кріпаків.
Гнівом кипіло серце народного співця, поета-революціонера, коли він бачив, як поміщики експлуатують селян, як царський уряд душить всі прояви свободи. “На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат… Что же говорят, о чем свидетельствуют эти угрюмые свидетели прошлого? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах… Бедные, малосильные Волынь и Подолия! Они охраняли своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах. А моя прекрасная, могучая, вольнолюбивая Украина туго начиняла своим вольным и вражьим трупом неисчислимые огромные курганы. Она своей славы на поталу не давала, ворога деспота под ногами топтала и – свободная, нерастленная – умирала. Вот что значат могилы и руины” (3 повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали”).
Звертаючись до подолян, геніальний пророк пише: “О, мои милые непорочные земляки! Если бы вы были так богаты, как нравственной сердечной прелестью, вы были бы счастливейший народ в мире. Но увы! Земля ваша, как рай… вы Лазари убогие!”
Подоляни завжди шанували пам’ять великого поета. На честь його перебування на Поділлі встановлені меморіальні дошки на фасаді історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, а також на стіні Меджибізької фортеці, яку змальовував Т. Шевченко. У багатьох населених пунктах встановлені пам’ятники видатному поету.
