Село розташоване на підвищенні, з якого витікають струмки, зливаючись біля південної околиці в один струмок, що тече до р.Грабарки (ліва притока р.Збруч). На південний захід від села, поблизу ставка, на правому березі струмка виявлені залишки чотирьох стародавніх поселень. У кінці ІІ – на поч. І тис. до н.е.(3000-2500 р. тому) люди жили на мисі берега струмка, поблизу греблі. Місце таке зручне для поселення, що у ІІІ ст.н.е тут поселилася община племен черняхівської культури. На південь від першого місця поселення, на сусідньому мисі берега струмка виявлені поселення тих самих періодів. Коли саме село заснували, в писемних джерелах не зафіксовано. Можливо, що назва села походить від імені першого пана – Курилова, а можливо, в селі “курили” спиртні напої, як наприклад, назва м.Бровари біля Києва, походить від броварнів з виготовлення пива.
Відомо, що сільська церква була збудована у 1749 р. прихожанами, а книга Євангелія, що зберігалася у церкві, датується 1690 роком. На Євангелії від Луки написано: «Евангелие купил Иоанн, по прозвищу Кулеша, и отдал его до храму Покрова Пресвятой Богородицы в веси(село – І.М.) Куриловцы за свое здравие и грехов отпущение». Ще одна з багатьох старовинних книг в церкві мала напис про те, що її подарував церкві Іван Синейко у 1749 р. Отже, можна вважати, що село виникло приблизно у середині ХVІ ст.
Майже до кінця ХVІІІ ст. Курилівка знаходилася у складі Королівства Польського. Церковний літописець села священик Стефан Гуревич писав, що у 1788 р. «13 юнаків Курилівки були засуджені на смерть і страчені за доносом польської поміщиці Прушинської за те, що вони погрожували повторити гайдамацьке повстання».
У 1795 р., з приєднанням краю до Російської імперії, Курилівка відносилася до Авратинської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Економічне життя селян Курилівки не покращилося, вони залишилися у кріпацькій залежності польських панів Прушинських та графині Ледуховської, котра жила у Волочиську, їй в селі належали ставок і млин.
На початку ХІХ ст. у селі існувала школа писемності. Грамоти вчив дітей священик Огурєвич. 22 вересня 1884 р. у селі відкрили церковно-парафіяльну школу. У 1893 р. на цвинтарі збудували кам’яну каплицю.
У 1896 р. в селі у 161 дворі проживали 1 294 душ, з них католиків – 17 чол., євреїв – 22.
Жителі села приймали активну участь у Громадянській війні. .В бурхливі 1917-1922 рр. у нашому краї воювали як регулярні військові частини УНР, більшовицькі, польські, німецькі, австро-угорські, білогвардійські, так і партизанські загони та різного роду банди. З розпадом німецько-російського фронту в тил поверталися люди зі зброєю. Селяни озброювалися, на величезних військових складах у Волочиську. Практично кожен селянин, кожна оселя були озброєнні. В час безладдя і розгулу бандитизму у селах створювали комітети самозахисту. Влітку 1919 р. в Курилівку нагрянула банда. Ватажок запровадив комендантську годину і наказав, щоб наступного дня селяни здали зброю. Комітет самозахисту розробив план знищення бандитів, залучивши до акції селян Маначина, Івановець, Бальковець і Вочковець, до яких були послані зв’язкові М.Т.Рочняк, Д.П.Павлячий, К.М.Волинець. Спільними зусиллями вночі банда була ліквідована, врятуватися вдалося лише одному бандитові.
На сільському кладовищі знаходиться братська могила у якій в 1920 р. жителі села перезахоронили червоноармійців, що загинули в боях з білогвардійцями
На території села діяв сільський комітет незаможних селян, який розміщувався в центрі села, в панському маєтку, що зберігся до нині. У 1933 р. збудували новий житловий будинок, в якому розмістилась сільська рада, що раніше знаходилась у панському маєтку. Першим головою Курилівської сільської ради обрали Кирила Івановича Покотило, після нього у різні роки головами сільради працювали Білик Василь, Макаров Лука, Пептюк Мефодій.
У 1930 р. в Курилівці був організований колгосп ім.Сталіна, пізніше перейменований на «Нове життя». Головою колгоспу призначили Пептюка Мефодія Онисимовича. Спочатку селяни віднеслися з довір’ям до нового укладу життя і праці. На весну 1932 р. молочно-товарна ферма була укомплектована шляхом добровільного усуспільнення худоби на 26%. На копанні цукрових буряків кращими були бригади № 14 (бригадир Ліда Боруца) і бригада №15 (бригадир П.Сторож). За 21 день, до кінця вересня, буряки викопали на площі 242 га. Управа колгоспу ухвалила виділити 300 крб. на преміювання кращих колгоспників. Головою колгоспу у 1931 р. був Бондар, а головою сільради Бутарчук. У липні 1932 р. на збиранні врожаю працювали колгоспники бригади Плюндрас і бригади № 4 (бригадир А.Скорий). Колгосп мав 5 жаток.
Але невміла організація колективного виробництва, психологічна неготовність селян до усуспільнення майна, недбале господарювання, вилучення з колгоспу більшості зерна вже у 1932 р. викликало невдоволення членів артілі. За вихід із колгоспу закликали В.Волинець, М.Волинець, Н.Мостинець, О.Нянько та інші. Заможних селян висилали сім’ями на північ Європейської частини Союзу, в Сибір, на Далекий Схід,у Казахстан. Їхнє майно, хати, господарські споруди, землю забирали. У тих, хто залишався, все майно також забирали в колгосп.
У одноосібників державні органи вилучали багато зерна. Щоб мати для прохарчування, селяни намагалися приховати зерно. У жовтні 1931 р. районна газета писала, що “куркуль С.Марунькевич приховав копу пшениці під тринами[1] у клуні. А В.Волинець та Ю.Порицька не збираються виконувати завдання хлібозаготівель”. Голод змушував вступати селян до колгоспу, бо колгоспників годували під час робіт, податки на них були накладені менші. Очевидці голоду Я.М.Волинець, 1918 р. народження, М.С.Совінська, 1923 р.н. та Г.Г.Слободянюк-Бондар, 1924 р.н., згадують, що причиною голоду була посуха, неврожай і влада все зерно забирала. Люди у селі помирали, але кількість померлих не встановлена. Голод відступив в жнива 1933 р., коли колгоспники одержали зерно з першого намолоту.
У період колективізації в Курилівці активно діяв партосередок, який вважався одним з передових не тільки на Поділлі, а й на Україні. Досвід його роботи узагальнювався і вивчався ЦК КП(б) України.
У 1941 р. в селі налічувалось 380 дворів. Число жителів становило близько 1800 чоловік. Люди почали жити краще, але на нашу країну напали німецькі фашисти. На початку війни в приміщенні школи знаходився військовий госпіталь. При бомбардуванні села загинуло багато поранених воїнів, що перебували на той час в госпіталі. У 1944 р. їх останки були перезахоронені в братську могилу, що знаходиться поруч обеліска.
На початку липня 1941 р. німецькі окупанти зайняли Курилівку. В неволю було відправлено близько 80 чоловік молоді. Не повернулися з Німеччини 24 чол.
В період окупації на території Курилівської сільської ради діяв партизанський загін із з’єднання Сидора Ковпака. В діяльності Фрідріхівської підпільно-диверсійної групи, яка діяла на території району брав участь Макаров Лука. 2 лютого 1944 р. були видані зрадником і розстріляні німцями підпільники В.О.Капралов, М.П.Рихель, П.Ф.Суховецький, Юхим Гуменюк. Рядовим зв’язку підпільної групи М.Ф.Накутного, яка знаходилась в Маначині і діяла на території усього Волочиського району, був Попович Василь Денисович, уродженець с.Вочківці, зараз проживає в Курилівці. В лютому, на початку березня 1944 р. німці, відчуваючи свій відступ, зганяли селян з навколишніх сіл для риття протитанкових ровів та будівництва оборонних споруд.
Курилівку було визволено від німецько-фашистських загарбників 4 березня 1944 р. бійцями 61-ї Свердловської танкової бригади. Першим танком, що в’їхав у село був танк лейтенанта Г.С.Чесака. Сільська школа ще довгий час підтримувала зв’язок з Героєм Радянського Союзу Г.С.Чесаком. В роки Вітчизняної війни загинуло 127 жителів села, на честь полеглих земляків в центрі села побудовано обеліск «Слави» на якому викарбовано їх імена.
.У 1945 р. колгосп носив назву «15-річчя НКВС».
У 1959 р. села Курилівка, Яхнівці та Лонки було об’єднано в одну – Яхновецьку сільську раду, головою якої обрали спочатку І.Я.Сердечного, а пізніше – О.О.Батліцького.
У 1975 р. колгосп с.Курилівка об’єднали з колгоспами Яхновець та Лонок й утворили один колгосп під назвою «Ленінський шлях», яким керував заслужений працівник сільського господарства України Аполлон Федорович Гадайчук. 04.02.1986 р. відбулося роз’єднання колгоспу, Курилівське господарство отримало назву «Росія», очолив його Сергій Володимирович Шмагай.
В 1990 р. побудовано двохповерховий сільський клуб на 200 місць. Село обслуговує сільська бібліотека з фондом 8000 примірників книг.
21 серпня 1991 р. було утворено Курилівську сільську раду, головою був обраний В.Т.Ревуцький.
На території сільської ради працює СВК «Курилівський», який очолює голова правління С.В.Шмагай. Діє фельдшерсько-акушерський пункт, два продовольчих магазини.
В селі працює школа, яка відкрилася в 1921 р.. Діють рада ветеранів війни і праці, поштове відділення зв’язку. Село повністю газифіковане.
31 березня 2002 р. сільським головою обрали Черній Галину Миколаївну, 1969 р.н., яка отримала 347 (69%) голосів виборців.
Станом на перше січня 2002 р. в селі Курилівка проживало 680 чоловік у 273 дворах. В тому числі дітей дошкільного віку – 49, громадян пенсійного віку – 350 чоловік. В Курилівській неповній середній школі(директор Чорна Галина Богданівна) навчалось 74 учні.
1 вересня 2006 р. було відкрито дитячий дошкільний заклад «Малятко».
Станом на 01.12. 2006 р. сільське населення по Курилівській сільській раді становило – 614 чоловік, в тому числі дітей шкільного віку – 61, дітей дошкільного віку – 30, громадян пенсійного віку – 249. Кількість дворів по Курилівській сільській раді – 273.
Станом на 01. 01.2008 р. в селі проживали 636 чоловік, дітей дошкільного віку – 31, дітей шкільного віку – 63, громадян пенсійного віку – 263.
В селі Курилівка виросло багато видатних людей: Ільченко Василь Ілліч, який довгий час працював директором Львівського житлово-комунального технікуму. Він допоміг багатьом випускникам Курилівської школи в обранні професії будівельника і газовика; Волинець Петро Іванович – полковник, працював заступником Міністра з питань державної безпеки Міністерства закордонних справ, завідуючим сектором Верховної Ради, працівник Генерального Штабу Збройних Сил України, нагороджений іменною зброєю, орденами і медалями; Волинець Степан Іванович – генерал-майор, працював начальником 8-го Центрального Управління Генерального Штабу Збройних Сил України, сформував та 13 років (з 1991 по 2004 ) очолював шифрувальну службу Збройних Сил України, на слова його вірша написано «Волочиський вальс»; Волинець Анатолій Дмитрович, працював другим та першим секретарем Волочиського райкому партії, начальник державної інспекції екологічної безпеки у Волочиському районі; тракторист СВК «Курилівський» Сторожук Микола Костянтинович нагороджений медаллю «За доблестный труд».
І.Р.Михальчишин, Л.В.Паламарчук
[1] Трин – полова з дрібною соломою – І.М..