Село розташоване на лівому березі р.Збруч. Можливо, назва села походить від слова «обжигать». Більше сто років тому в документах село має різні назви: Ожегувці, Ожехівці, Ожоговці, Жигівці
Поселення Ожигівці вперше згадується в документах від 30 березня 1430 р., коли воно було подароване великим литовським князем Свидригайлом Івану Макосійовичу, нащадки якого стали називати себе князями Збаразькими. Ожигівці були центром Ожиговецького ключа (повіту). До складу Ожиговецького маєтку входили Нова Гребля (пізніше Збручівка), Соболівка, хутір Почапинці. До нього було приписане село Токи на правому березі Збруча, як передмістя під назвою Пригородок. У ХV ст. містечко Ожигівці називалося Новий Збараж, який поступово переріс у ремісничо-торгівельний осередок і адміністративний центр волості. Селяни платили численні податки феодалу і державі. Так, у 1583 р. князь Степан Касозький брав у Новому Збаражі податок з 247 димів (господарств). Отже, можна собі уявити величину містечка, якщо врахувати, що з деяких осель податок не брався. Тут відбувалися не лише великі ярмарки, але щоденна торгівля. У кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. у Новому Збаражі збудований замок. Населення містечка на той час становило понад 3 000 мешканців.
З 1613 р. власниками містечка стали князі Вишневецькі. У 1618 р. воно зазнало татарського нападу, було зруйноване і відтоді, за свідченням документів, «не піднялося». Згадуються Ожигівці в історичних документах про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років. Тут в укріпленні Вишневецькі зробили великі запаси зброї, спорядження та продовольства. Біля Ожиговець Б.Хмельницький догнав кримського хана з військом, котре покинуло поле битви під Берестечком і втекло. Після закінчення визвольної війни Ожигівці залишилися і надалі під владою Польщі. У 1764 р. власником містечка став граф Чернецький, який жив у замку. У 1764 р. передмістя Ожиговець на правому березі р.Збруч вперше в документах згадується як с.Токи. За другим поділом Польщі у 1772р. правобережжя Збруча і с.Токи відійшло до Австрії, а лівобережжя і Ожигівці – до Російської імперії. Припинилися торгові зв’язки, Ожигівці почали втрачати значення торгового центру, основним заняттям жителів стало землеробство, багато з них, особливо євреї, займалися контрабандною торгівлею. Але ще довго Ожигівці вважалися прикордонним містечком. Тут дислокувався Ожиговецький загін Волочиської бригади прикордонної сторожі, командиром якого був штабс-ротмістр П.П.Аблов. У 1886 р. в Ожигівцях було більше 1 300 жителів, а у 1900 – майже 1 500. Землею у селі володів поміщик І.О.Малинський, який жив у Волочиську.
Костел згадується в документах під 1658 р., але був зруйнований разом з містечком. У 1772 р. Вишневецький спорудив костел з переробленої замкової вежі, де раніше була православна церква. Православна церква Різдва Богородиці згоріла від удару блискавки. Тоді тимчасово церкву помістили в будівлі старого костелу. Але з’явилися багато тріщин у стінах і у 1886 р. її розібрали. 1.08.1890 р. спорудили нову церкву. До церковного приходу Ожиговецької церкви були приписані православні віруючі Нової Греблі, Соболівки та хутора Почапинці. В селі діяло однокласне народне училище Міністерства народної освіти, в 1895 р. в ньому навчалися 44 хлопчики і 4 дівчинки.
Архівний документ Хмельницького історичного музею свідчить, що у 1875 р. в Ожигівцях вперше відкрили сільське училище при православній церкві в якому навчалося 47 хлопчиків і 11 дівчаток.
Жителі в основному займалися землеробством, але більшість землі була поміщицька. Землевласник Малинський Марк Еммануїл Зот Михайлович мав 1844 десятини землі.
Життя селян було важким. Крім поміщицького тягаря, над ними висів ще й церковний. Церкві належало 108 десятин землі. Частину цієї землі повинні були обробляти прихожани своїми знаряддями. Священик лише давав насіння на посів. Ця церква, за словами старожилів, була висвячена на Різдво Пресвятої Богородиці.
До 1917 р. село Ожигівці належало графу І.П.Малинському.
Під час революції 1917 р. жителі села почали розбирати поміщицьке майно, вирубували ліс. Найактивнішу участь у боротьбі за встановлення радянської влади в Ожигівцях брали селяни М.Ревуцький, К.Ровенець, Ю.Салко, А.Дишльовський, С.Садовський, К.Моцух та інші. Але в лютому 1818 р. село окупували німецько-австрійські війська. В село прибули гайдамаки і наклали на жителів велику контрибуцію. Їх жорстокість привела до заворушення проти гайдамаків, організатором заворушення був П.Ярмошко. В 1919 р. встановлюється радянська влада. Головою сільради обрали П.Лоця.
У травні 1919 р. в селі дислокувалися підрозділи партизанського полку. Біля села відбулися бої з військами УНР, червоні відступили. Партизанський полк приймав участь в боях під Гусятином у складі Червоної Армії. Там загинули організатори підрозділів партизанського полку З.Ковальчук та С.Мосьондз.
В липні 1920 р. знову повернулися радянські війська, але ненадовго, з середини вересня поляки разом з армією УНР перейшли у контрнаступ і Червона Армія змушена була відступити. В жовтні 1920 р. Польща підписала з радянським урядом перемир’я, її війська відступили за р.Збруч. Червона Армія перейшла в наступ, армія УНР з боями відступила до Збруча. В листопаді війська під командуванням генерала Омеляновича-Павленко перейшли Збруч біля Ожиговець і здали зброю полякам. Їх відхід прикривав генерал Ю.Тютюнник, який потім переправився з військом через Збруч у Польщу в районі Нової Греблі.
У 1921 р. в селі був створений комітет незаможних селян на чолі з С.Садовським. Для постачання армії організовувалася заготовка хліба. Пізніше в селі почали діяти медпункт і початкова школа. У 1929 р. в селі був створений колгосп, головою якого обрали вчителя Р.О.Гранатира. Першими трактористами були Ретявко Якилина, Жіноцький Антін, Ревуцький Григорій, Сеник Віктор, Кушнір Юстина. Головою сільради в цей час працював В.Винник.
У 1927 р. в селі створили комсомольську організацію, секретарем якої обрали Григорія Гунько. Активними комсомольцями були Мотря Лаптута і Марія Громська.
У 1931 р. головою колгоспу працював Осадчук. У 1932 р. бригадирами були С.Мосьондз, Сенько. У травні колгоспниці Г.Липа, П.Ревуцька, Ф.Гранатир, О.Гранатир, Х.Кашуба, за день шарували цукрові буряки на площі 0,35 га при нормі 0,25 га. У червні С.Хаєцька, Ф.Сеник, Ф.Шахова вижали серпами за день по дві копи снопів кожна. Глафіра Липа вижала півтори копи, Федорка Садовська – одну копу і 30 снопів. Ланка Д.Мосьондз, що складалася з п’яти дівчат, жали за день по 2 копи кожна. Косарі Петро та Купріян Моцух за день косою скошували 45 сотих при нормі 40 сотих. Іван Новоставський скосив жниваркою за день 6,50 га. В той же час Мусія Безкоровайного та його родича Сеника за скошування зелених посівів засудили до позбавлення волі.
Масова колективізація призвела до репресій заможних селян та їх висилки у північні райони країни. Вивезли сім’ї У.Ревуцької, М.Ковальчук, О.Кашуби, Д.Турти. Сім’ю П.Гранатира вислали в Умань. В селі почалася нестача продуктів, наступив страшний голод 1933 р. Люди пухли і вмирали, за два роки померли від голоду 20 чоловік.
В 1937-1938 рр. в селі розібрали православну церкву. За словами старожилів, в церкві були дорогі ікони, а священик мав цінну бібліотеку, книги з якої були викинуті на вулицю та в рови. Лише дехто з письменних людей, боячись, підібрав якусь книгу. При церкві був чудовий сад з рідкісними деревами та кущами, який також знищили, лише деякі кущі люди попересаджували до себе.
До 1941 р. в колгоспі було побудовано приміщення для худоби, місцеву електростанцію, контору артілі, млин, склад для зерна. Кращими виробничниками в цей час були комсомолка Юстина Ковальчук, дочка багатодітної розкуркуленої вдови Ганна Ровенець, І.Лаптута, В.Іванусь, Г.Дзюг та інші.
У 1939 р. кращі колгоспники села Лаптута І.Т., Іванусь В.Г., Дзюг Г. відвідали Всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві.
В селі станом на 1 січня 1940 р. був родильний будинок на 3 місця, троє сезонних дитячих ясел, які обслуговували 135 дітей, фельдшерський пункт, семирічна школа, в якій працювало 5 вчителів і навчалося 250 учнів.
До війни головою сільської ради в Ожигівцях був С.Г.Садовський, секретарем – Ф.М.Винник.
З 5 липня 1941 р. по 5 березня 1944 р. село було окуповане німецькими загарбниками. На примусові роботи до Німеччини окупанти вивезли 135 чоловік, з них багато не повернулися у село. В роки війни загинуло 104 жителі села, багато повернулися з війни інвалідами. За мужність в роки війни нагороджено 152 односельчанина. Відбудова колгоспу і села проходила у важких умовах. Колгоспники передали артілі частину своєї худоби, коней не вистачало, орали биками та коровами.
У 1945 р. почали повертатися фронтовики та вивезені до Німеччини сільські жителі.
Нелегкими для ожигівчан були голодні 1947-1948 роки. Незважаючи на важкі часи, працювала школа, родильний будинок, фельдшерський пункт, клуб, бібліотека. З часом почали зростати здобутки колгоспу, покращився рівень життя людей.
У повоєнний період першим головою сільської ради в Ожигівцях став Іван Салко, а першим головою колгоспу Будний, який пізніше був репресований та реабілітований посмертно.
У 1961 р. Ожиговецька артіль ім.Сталіна об’єдналася з Вочковецькою. Об’єдналися й сільські ради. Сільська рада почала називатися Ожиговецькою. Центральною садибою колгоспу «Шлях до комунізму» стало село Ожигівці. На той час головою сільської ради працював Козак Сава Федорович, а головою колгоспу – Дишльовський Яків Петрович, який очолював його до 1975 р.
У 1967–1970 роках був побудований сільський будинок культури, магазин, з райцентру прокладено дорогу з твердим покриттям, село електрифікували. У 80-ті та 90-ті роки у колгоспі спорудили багато нових будівель, побудовано приміщення школи-дитсадка, два чотириквартирні житлові будинки для спеціалістів.
У 1993 р. колгосп розділився на два: «Новий шлях» с.Ожигівці та ім. Івана Франка с.Вочківці. Сільська рада залишилася спільною.
В 1993 р. колгосп став колективним сільськогосподарським підприємством, а в 2000 р. воно було реформоване в сільськогосподарський виробничий кооператив «Ожиговецький».
У 2003 р. сільську раду роз’єднали на Ожиговецьку і Вочковецьку. До складу Ожиговецької сільської ради ввійшли села Соболівка й Петрівське.
У 2005 р. в селі Ожигівці на базі збанкрутілого СВК «Ожиговецький» створено приватне підприємство «Агромета», директором якого став Лемешко Василь Федорович.
Сьогодні в селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий садок, фельдшерський пункт, бібліотека, будинок культури, буфет, відділення зв’язку, один магазин приватної торгівлі і один магазин від ГВП «Світлана».
Населення, яке проживає на території сільської ради, складає 502 чоловіка.
Площа населеного пункту Ожигівці становить 150 га, Соболівки – 32 га, Петрівського – 66 га.
У травні 2008 р. в Ожигівцях було встановлено пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років та політичних репресій.