Село Гарнишівка розташоване серед широкої долини правого берега річки Грабарка. Біля східної околиці села, поблизу бувших колгоспних ферм, на північ від дороги на Вигоду і Писарівку виявлено залишки поселення черняхівської культури ІІІ ст. Воно розташоване на орному полі лівого берега каналу. На тому ж полі знайдено уламок крем’яного серпа ІІ-І тис. до н. е. У селі, на городах на березі річки, неподалік від мосту теж виявлені сліди стародавнього поселення. Біля північної околиці Івановець, на правому березі річки Грабарка, в урочищі Глиняник та на місці, де був розташований курятник, знаходяться залишки поселення раннього залізного віку. На лівому березі річки, на городі Н.А.Майхрук, знайдено уламки глиняного посуду ХVІ – ХVІІ ст.
Походження назви Гарнишівки неясне, можливо колись вона звучала трохи інакше, але на протязі віків з неї випали якісь звуки або добавилися. Можливо, назва раніше звучала так, як назва села у Вінницькій області – Гавришівка, ймовірно, від імені якогось Гавриша.
Через Гарнишівку та Іванівці пролягає шосе Волочиськ-Хмельницький, а на відстані 0,5 км від південної околиці села пролягає колія Південно-Західної залізниці, біля села є зупинка приміського електропоїзда
Історія Гарнишівки тісно пов’язана з історією Маначина, від якого її відділяє лише русло Грабарки, Івановець та Вигоди. В минулому православні віруючі цих сіл входили до складу одного церковного приходу. Село Іванівці ще до війни називалося Янушівці. Очевидно, що назва його походить від якогось поляка Януша, котрий був наділений тут землею і оселився на ній, ближче до містечка Маначина. Зважаючи на археологічні знахідки, можна вважати, що Іванівці були засновані саме в ХVІ – ХVІІ столітті.
Село Вигода було засноване у 1926-1927 роках, оскільки в Гарнишівці вже не було вільних земельних ділянок для будівництва житла та для городу. А місцевість, де знаходиться Вигода, вигідна була тому, що вона вище над болотистою рівниною, тут хороша земля для городів, було де випасати худобу, ловити рибу. Ці вигоди розташування нового поселення і дали назву селу.
Гарнишівка, очевидно, виникла як невеличке поселення біля укріпленого містечка Маначин. Відомо, що у 1887 р. в «деревне» Гарнишівка була досить велика кількість населення – 961 особа (в Маначині – 1 188). Село спочатку належало поміщикам Мошинським, а потім Ледуховським. У 1901 р. землі у селі належали графині Ледуховській. Із розповідей старожилів відомо, що селяни з ранку до вечора працювали в поміщицькому маєтку, одержуючи за свою працю копійки, ніхто не піклувався про їх здоров’я та освіту
Звістку про Жовтневу революцію 1917 р. селяни Гарнишівки зустріли з надією на краще життя, на землю – основу добробуту селянина. У 1918 р. поміщицька земля, реманент та худоба були поділені між безземельними та малоземельними селянами, а графські фільварки розвалені. Однак, селянам не довго довелося господарювати, почалася німецько-австрійська окупація, потім польська і лише у кінці вересня 1920 р. одна з дивізій червоного козацтва визволила село. Червона Армія вийшла на річку Збруч, по якій встановився кордон й лише тоді наступив мир. У 1921 р. в селі був створений комітет незаможних селян, який займався розподілом поміщицької землі серед бідняків.
У 1929 р. в Гарнишівці створили колгосп «12-річчя Жовтня». Головою колгоспу вибрали Пастуха Пантелія, однак він працював не довго. Тоді в с.Вигода у хаті Х.А.Кубика зібралися до 40 чоловік і обрали головою колгоспу Я.М.Кубика, який працював на цій посаді до 1938 р. У цьому році він був репресований і розстріляний у м.Кам’янець-Подільському. Першими колгоспниками були Кубик Харитон, Кубик Юхим, Петрук Карпо, Татаревський Сава, Оліх Кіндрат. За особливі досягнення в рослинництві колгосп «12-річчя Жовтня» був премійований автомобілем «Победа», однак голова колгоспу Я.М.Кубик відмовився від легкового автомобіля й взамін взяв два вантажних.
У 1929 р. в Іванівцях створили колгосп «Нове життя». Його першим головою обрали Козака Яська Стаховича, пізніше – Соколика Івана, якого також було репресовано у 1938 р. Першими колгоспниками в Іванівцях були Г.Гуменюк, С.Козак, Й.Козак, К.Легкобит.
Поступово продуктивність колгоспів зростала, ширше почали застосовувати трактори, автомобілі, комбайни. Колгоспи обслуговувала Волочиська машино-тракторна станція (МТС). Відомі прізвища деяких колгоспників. У червні 1932 р. на проривці цукрових буряків працювала бригада № 1 – бригадир Богайчук, ланкова Шимна, бригада № 2 – бригадир Поліщук, бригада № 3 – бригадир Ліфтичук. В липні на шаруванні буряків передовою була бригада Богайчука.
Не оминув колгосп Гарнишівки голод 1932-1933 років. Особливо страждали від голоду одноосібники, котрі не вступили до колгоспу. На них накладалися великі державні податки, які вони не змогли сплатити. У одноосібників відбирали останнє зерно. 13 липня 1932 р. було затримано Т.Цегенько, котрий нарізав колосків на колгоспному полі. За таке діяння могли засудити на кілька років позбавлення волі або до розстрілу. Того ж року, у липні, «Колгоспник Ю.Юхимин накосив 41 сніп жита з поля, яке усуспільнив при вступі до колгоспу. Управа (правління) колгоспу до нього не вжила ніяких заходів». У серпні 1932 р. було виявлено розкрадання буряків та гички у колгоспі, а колгоспниця Д.Мосьпанова вкрала 10 кілограмів гороху. Голод відступив влітку 1933 р., коли було намолочене перше зерно нового врожаю. Млина в селі не було, мололи зерно на ручних жорнах.
Життя почало налагоджуватися. У селах відкрилися школи в приміщеннях кращих хат, при них створили лікнепи для дорослих. У Гарнишівці першим вчителем був Скоропадський з с.Гонорівки, потім Й.М.Грабовський з Маначина, Будна Тетяна, Щабельська Ганна з Івановець.
Мирну працю людей села перервав підступний напад фашистської Німеччини на нашу країну 22 червня 1941 р. На початку липня село було окуповане німцями. Багато юнаків і дівчат окупанти вивезли на примусові роботи в Німеччину. Тих, хто залишився, використовували на будівництві кам’яної дороги Волочиськ-Хмельницький. Житель с.Вигода П.С.Кубик був членом підпільної групи, яка виникла у 1942 р. в Маначині.
На початку березня 1944 р. село визволили від окупантів воїн и Червоної Армії. В бою біля Гарнишівки загинув 101 радянський солдат. На фронтах війни загинули 163 односельчанина. За мужність і героїзм на фронтах орденами і медалями нагороджено 87 селян. М.С.Мартинчук удостоєний ордена Леніна.
Одразу після визволення села почалися польові роботи, тягловою силою були коні, воли, корови. В 1950 р. два колгоспи Гарнишівки, Іванівців, Вигоди об’єднали в один під назвою «12-річчя Жовтня». До 1985 р. головами колгоспу працювали Поморський, В.Рак, Хом’яков, І.Л.Лисенко, П.І.Богай. Було побудовано шосейну дорогу через усе село, магазин, свинарник, контору колгоспу, чотирьохрядний корівник, приміщення сільської ради, молочний комплекс, клуб та майстерню у с.Гарнишівка, малий цегельний завод в Іванівцях. У 1975 р. об’єднали колгосп «Заповіт Ілліча» (с.Маначин) і «12-річчя Жовтня» під назвою «Заповіт Ілліча». У 1992 р. відбулося роз’єднання колгоспу: села Вигода, Іванівні та Гарнишівка залишилися за колгоспом «Заповіт Ілліча», а Маначин та Червона Гірка – за колгоспом імені Лесі Українки. У тому ж році роз’єдналася сільська рада, головою виконкому Гарнишівської сільради обрано В.А.Ніщуна.
У 1995 р. почався перехід від колективної власності на землю до приватної. Колгосп спочатку реформували в КСП, а пізніше, у СТОВ «Гарнишівське», головою якого обрали П.І.Богая. Земельна частка кожного пайовика складала 2,9 гектара.
Економічна криза, останніх років, ускладнила життя селян Гарнишівки, Івановець та Вигоди – постійна невиплата зарплат, низькі врожаї, відсутність якісної техніки, спричинили пустування земель. Молоді люди виїжджають на заробітки в Польщу, Італію, Португалію, Росію, Іспанію.
Головою сільської ради з 2002 р. працює В.А.Ніщун, головою СТОВ «Гарнишівське» В.Ящун, бригадиром тракторної бригади – В.В.Ковальчук, завклубом Гарнишівки – Л.В.Стиран, зав. бібліотекою – Л.В.Деркач, зав. медпунктом – Н.П.Михайлишин.
На 30 вересня 2007 р. Подільська аграрна компанія реконструювала приміщення громадської ферми і приступила до вирощування птиці на м’ясо.
Кількість жителів с.Гарнишівка 466 чоловік, в тому числі працюючих – 207, пенсіонерів – 153, дітей шкільного віку – 80, дітей дошкільного віку – 26.
Кількість жителів с.Іванівці 368 чоловік, в тому числі працюючих – 191, пенсійного віку – 118, дітей шкільного віку – 44, дітей дошкільного віку – 15.
В с.Вигода проживають 102 чоловіка, в тому числі працюючих – 42, пенсіонерів – 49, дітей шкільного віку – 6, дітей дошкільного віку – 5.
Видатні люди сільської громади: А.В.Купчик – уродженець с.Іванівці, працював в Держплані СРСР; І.С.Шимко – уродженець с.Гарнишівка, працює у відділі комунального господарства Кабінету Міністрів України.
Трудівники сіл сільської ради, нагороджені державними нагородами: орденом Леніна – С.П.Поліховська та А.П.Білокриницька, орденом «Знак Пошани» – Г.П.Богайчук, Г.А.Легкобит, Б.П.Прозоровський.