Село розташоване на берегах струмків, які є витоками р.Тарнорудки, лівої притоки р.Збруч. Ріпна заснована на початку ХVІІ ст., такий висновок зроблено на підставі першої побудованої у 1635 р. церкви. На той час у ньому було 20 дворів і невелика чисельність жителів. Хати були розташовані там, де нині вул.Першотравнева. Походження назви села невідоме. В ХІХ ст. воно називалося Ріпне, Рипна, Ріпна. В ХVІІ-ХVІІІ ст. село було під владою Польського Королівства і ним володіли польські пани. Панське господарство(фільварк) було розташоване в південно-східній частині села. Селяни – кріпаки по кілька днів на тиждень повинні були працювати на панських ланах та у фільварку.
Під час третього поділу Польщі у 1793-1795 рр. наш край був приєднаний до Російської імперії. Ріпна відносилася до Сарнівської волості Проскурівського повіту Подільської губернії. У виданні «Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета», вип.ХІ.-1901р. відмічається, що поміщицею у Ріпні була Сусанна Іванівська, а потім землею в Ріпній володіла Я.І. Залєська. Богдан Залєський продав землю своєму управителю Шульцу, котрий збудував у 1905-1908 рр. маєток. Після 1917 р. в будинку пана розміщувалася школа, дитячий будинок, школа механізаторів, психоневрологічний будинок-інтернат, дільнична лікарня.
Сільська дерев’яна церква збудована у 1703 р., потім її розібрали за ветхістю і в 1893 р. збудували нову, дерев’яну. Селяни також спорудили кам’яної каплицю в пам’ять про чудесний порятунок царя Олександра Миколайовича у 1880 р. До церковного приходу Ріпної були приписані православні віруючі с.Сербинів. Церковно-приходська школа у селі відкрили в 1868 р.
В 1893 р. у селі було 154 двори і 863 жителі, а у 1904 р. -189 дворів і 1332 жителі. Селяни займалися землеробством, скотарством, підробляли у панському маєтку, деякі займалися промислами: ткацтвом(12 ткачів у 10 хатах), деревообробним ремеслом, пошиттям взуття.
Революція 1917 р. внесла зміни в життя селян Ріпної. Поміщик Шульц втік до Польщі. Збереглася могила невідомого солдата якого везли на возі пораненого з поля бою до госпіталю, але він помер і його поховали на кладовищі. Поміщицьку землю розділили між селянами, які стали трохи заможнішими. У 1924 р. створили комітет незаможних селян. На одному з мітингів 1924 р. селяни заявили: «Ми, члени комітету незаможних селян, члени сільської ради клянемося честю своєю незаможницькою, своєю совістю та трудовою гідністю бути вірними владі та революції». Селяни об’єднувалися по 8-10 господарств у Товариства спільного обробітку землі(ТСОЗ) для того, щоб працювати разом. У них була молотарка і жатка.
В 1929-1930 рр. почалася організація колгоспів і тих багатих селян, котрі не бажали вступати у колгосп, висилали за межі області. Але господарювання у колгоспах так погано організовали, що у 1930 р. селяни протестували, забирали назад додому усуспільнену худобу, навіть підпалили будинок місцевої влади. Але до кінця 1931 р. колективізація була завершена, створили колгосп ім.Шевченка. В результаті такого господарювання та ще й вилучення у селян зерна, село охопив голод. Особливо страждали ті селяни, котрі не вступили в колгосп і на яких були накладені великі податки. Старожили розповідали, що селяни їли полову, листя гнилу картоплю, мілясу. Під час дозрівання хліба, люди масово виходили на поля, зрізали колоски жита, пшениці, лущили горох, рятуючись від голоду. Однак, близькість кордону та той факт, що працюючих в колгоспі трохи харчували, люди вбереглися від голодної смерті.
Однією з найстрашніших сторінок в історії села став напад фашистської Німеччини і німецька окупація 1941-1944 рр. Ріпну загарбники окупували наприкінці 1941 р. Німецькі фашисти грабували населення, забирали худобу, зерно, майно. Селяни чинили опір загарбникам, в діяла одна з підпільних груп нашого регіону. Безпосереднім керівником групи був старший лейтенант Ф.О.Сурмій, а до групи входили Т.Г.Ніколюк, Ф.А.Ніколюк, Г.Кравець та інші. Група збирала зброю, псувала лінії зв’язку, розповсюджувала листівки про обстановку на фронтах, закликала не коритися фашистам. Група мала зв’язки з підпільними групами Соломної, Сарнова, Тарноруди, з окружним Проскурівським підпіллям. Деякі члени групи потрапляли до рук окупантів, в проскурівському гестапо загинув Т.Г.Ніколюк. Прагнучи придушити опір патріотів, відчуваючи свій кінець, фашисти вбивали всіх чоловіків, які змушені були переховуватися та перевдягатися в жіночу одежу. Фашисти розстріляли в селі та в полі 36 жителів села, а в березні 1944 р. загнали в стодолу і спалили живцем 18 людей. Село Ріпна було майже все спалене фашистами при їх відступі.
Село визволили воїни Червоної Армії в результаті боїв 21-23 березня 1944 р. Селяни відновили колгосп і сільську раду. Відбудова сільського господарства, житла вирощування хліба для фронту лягло на плечі жінок, стариків і дітей. Через неврожай 1947 р. стався голод. Однак люди вистояли, відроджували господарство, оселі. Інтенсивна розбудова сіл розпочалася в 50-х роках, на місці колишніх хат під соломою виростали нові добротні споруди. В цей час головою колгоспу працював Концевич, головою сільради Т.Я.Федчишин, секретарем – А.М.Зарічний. У 1956 р. здійснилася електрифікація Ріпної.
В 60-х роках колгоспом спільно з сільською радою збудовано клуб, школу, сільський магазин, ферму, кормоцех, гараж, майстерню, склади, адміністративні будинки, проведено радіофікацію села. В цей час головами колгоспу працювали І.К.Білий, А.Ф.Головко, а директорами школи – Й.М.Грабовський, В.І.Кільчієвський,, Ф.П.Дем’янов, М.М.Паска, Г.М.Круглов, В.П.Решітник. В цей час село входило до складу Тарнорудської сільради., а в 1971р – до Федірківської сільради і федірківського колгоспу «Мир».
В 70-80-х роках продовжується покращення життя селян, село телефонізується, прокладаються дороги з твердим покриттям, відкривається поштове відділення, відділення Ощадбанку, будується зерносховище, овочесховище, ферми, пилорама.
У 1989 р. за рішенням жителів села, колгосп від’єднується від сусідів і називається ім.Щорса, головою колгоспу обирають В.К.Волоха.
З початком незалежності України, у 2002-2004 рр. реорганізовано колгосп в колективне сільськогосподарське підприємство «Ріпнянське», проведено розпаювання земель, потім на базі КСП було утворено сільськогосподарський виробничий кооператив «Ріпнянський». У 2007 р. в Ріпній було 14 одноосібників, зростає кількість худоби в селянських господарства та техніки(трактори, міні-трактори, комбайни). Разом з тим, селяни, особливо молодь, перебираються до міст, де можна заробити більше грошей, і виїздять за кордон на заробітки.
На 01.01 2007 р. у селі було 165 дворів, в т. ч. і тих в яких немає постійного проживання, та 449 чоловік населення. З села вийшли видатні люди: Т.Я.Зарубайло – професор, доктор біологічних наук. м.Санкт-Петербург; А.М.Сурмій – кандидат хімічних наук. м.Донецьк.; Ф.Б.Гриневич – доктор технічних наук, професор, заслужений винахідник України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії. м.Київ.