Галина Гордієвич Останній бій

Останній бій.

Життя цієї дівчини неначе зірки спалах, яка згоріла лише встигнувши засіяти. Уродженка Подільського краю, розумна і талановита, доброзичлива й мужня лейтенант медичної служби Галина Гордієвич загинула героїчною смертю у Збручанському краї.

Ключові слова: Галина Гордієвич, медсанвзвод, нерівний бій.

…Пам’ять людська

не забуде повік

мук закатованих,

попелу крик…

О.Богачук

Як сиві води Збруча збігають роки, навкруги вирує життя. І тільки пам’ять людська може зупинити час, повернули його назад. Хоч минає сьомий десяток літ по другій світовій війні, та не минає гіркота великої втрати людей, полеглих у важких визвольних боях за територію Волочиського краю. Їх безприкладний героїзм до сьогодні хвилює людство. Розповідь про славну подолянку, ім’я якої відоме у нашому краї як ветеранам так і молодому поколінню.

Галина Віталіївна Гордієвич народилася у м. Вінниця 14 березня 1920 року. Закінчивши школу із золотою медаллю, поступає на філософський факультет Московського університету ім. Ломоносова. Дівчина встигала відмінно навчатися, займатися музикою, спортом, читати художню літературу.

А в світі вже було неспокійно, і Галина вирішує паралельно навчатися на дворічних сестринських курсах. Напередодні Великої Вітчизняної війни вона закінчила два курси університету та курси медичних сестер.

У перший день війни Галина стає на військовий облік у військкоматі і відправляється добровольцем на фронт у діючу армію. Разом з рядовими солдатами військовий фельдшер Г.В.Гордієвич перенесла всю гіркоту відступу у боях 1941 року. В бою під Сталінградом Галина була важко поранена.

Після лікування у госпіталі лейтенант медслужби Г.Гордієвич направляється в Уральський добровольчий танковий корпус для подальшого проходження військової служби. Її було призначено фельдшером медсанвзводу мотострілецької бригади. В одному з боїв у Брянських лісах Г.Гордієвич була вдруге поранена. Хоч рана була важкою, Галина залишилась на лікування у своїй частині не перериваючи роботи. Її було нагороджено орденом Червоної Зірки.

Лікар батальйону Щербаков Б.А. категорично заперечував проти того, щоб така тендітна дівчина, як Галя служила на фронті. Пізніше Борис Андрійович зрозумів, що помилявся.

У березні 1944 року, коли бійці Добровольчого танкового корпусу розгорнули широкий наступ на добірні німецькі угруповання, воїни-уральці проявляли велику мужність, стійкість і чудеса хоробрості.

На третю добу боїв за Фрідріхівку німецькі війська відрізали наш гарнізон від основних частин корпусу. Ніхто не чув від Галини ніяких скарг чи нарікань на важкі умови фронтового життя.

У Фрідріхівці медичний пункт був розгорнутий в дерев’яному бараку. В зв’язку з тим, що наші бійці були відрізані від основних частин корпусу, стало неможливими евакуювати поранених в тил. На четверту добу бою поранених вже було близько двох сотень чоловік. Медслужба батальйону трудилась на протязі декількох днів по 20 годин на добу. Велику самовідданість тоді проявляла Галя Гордієвич.

Коли противника було відкинуто від Фрідріхівки, і наші мотострілки звільнили с.Петрівку, Галя Гордієвич з двома санітарами залишилась з 50 пораненими в селі. Медслужба надала першу допомогу пораненим. Необхідно було діждатися санітарної машини, щоб відправити їх в медсанвзвод мотострілецької бригади. Всі поранені були розміщені в хаті і кам’яному погребі місцевого селянина Кирила Павенського.

14 березня 1944 року в Петрівку увірвались німецькі танки і піхотинці. Тимчасовий перев’язочний пункт 29-ої Унечської мотострілкової бригади був виявлений противником відразу, адже хата Павенських була на околиці села.

Зав’язався нерівний бій, який тривав декілька годин.

– Ми стояли на смерть – розповідав єдиний уцілілий з усієї групи поранений стрілок Микола Васильович Ергард, житель с.Петрівка.

Жменька гвардійців зустріла німецьких солдат гранатами, автоматним і кулеметним вогнем. Галина надихала бійців на відчайдушну боротьбу, взявши на себе керівництво боєм. З автоматом у руках вона з’являлась там, де було найважче. Влучними пострілами вона заставляла фашистів відходити назад. Однак сили були дуже нерівні.

Гітлерівці увірвались в будинок. Всі поранені і санітари були розстріляні відразу. А потім схопили поранену Галину. Її важко катували, виламували руки, кололи багнетами, на тілі вирізали німецькі хрести.

Коли противника було вибито з Петрівки, в село повернулися жителі. 15-річний Павло Павенський зайшов у свою хату і його охопив жах. Серед уламків меблів, посуду і глини лежали вбиті червоноармійці. А на ліжку, сколота багнетами, Галя Гордієвич. Стіни і долівка в хаті були забризкані її кров’ю.

Геройською смертю загинула в 24-й день свого народження славна подолянка Галина Віталіївна Гордієвич. Загинула, залишивши нам усім право на життя. Пам’ятаймо про це.

Джерела та література:

1. Бортняк А. Ой ти Галю… Газета «Зоря» від 30 липня 1966.

2. Бохоновський В. Герої не вмирають. Газета «Зоря» від 22 липня 1967.

3. Добровольцы (воспоминания). – Свердловск.: Среднеуральское книжное издательство, 1965.

4. Добровольцы Урала (очерки, воспоминания). – Свердловск.: Среднеуральское книжное издательство, 1980.

5. Коваленко Л. Дорогий дарунок. Газета «Патріот Батьківщини» від 31 березня 1985.

6. Один день войны (книга 3). 1418 неизвестных страниц Великой Отечественной. Под ред. Пацурия Г. – Тбилиси.: Мерани, 1985.

7. Под знамёнами танковой гвардии. Политуправление ГСВГ, 1967.

8. Семиколєнних М. Безсмертний подвиг комуністки. Газета «Зоря» від 27 березня 1984.

9. Уральский добровольческий танковый корпус. Составитель Резник Я.Л. – Свердловск, 1983.