Село розташоване на берегах струмків, котрі не зв’язані нині з жодною річковою системою. Можливо, у стародавні часи струмки були зв’язані з р.Збруч через болотисту долину, що тягнеться до с.Петрівщина. На відстані 600 м від південно-західної околиці села знаходиться ліс і сад, в якому на висоті 342 м розташована древня поховальна споруда – курган, який датується приблизно І тис. до н.е.
За переказами, назва села походить від імені першого поселенця Яхна. З давніх часів село з його землями було власністю магнатів Вишневецьких, Огінських, Вельгорських, Чарнецьких, Цетнерів. В кінці ХІХ ст. землями у селі володів поміщик І.О.Малинський, йому належав і водяний млин.
У 1781 р. була споруджена сільська дерев’яна церква. У 1845, 1848-1849, 1862-1863 рр. проводився ремонт церкви. До церкви були приписані православні віруючі с.Лонки.
У 1887 р. в селі проживали 1589 жителів. Крім православних віруючих у селі жили католики і євреї. Церковно-парафіяльну школу в Яхнівцях відкрили у 1884 р., у 1886 р. в ній навчалися 20 хлопчиків і одна дівчинка. У селі діяли корчма і панська гуральня. Безземельні селяни та ті, які мали невеликі наділи, змушені були працювати на панських ланах, заробляючи собі на нужденне життя. Під час Столипінської реформи заможні селяни Яхновець вийшли з сільської общини і утворили хутір Пішинщину, в сторону с.Авратин.
Під час Першої світової війни 1914-1917 рр. в селі з’явилися вдови і сироти, погіршилося життя селян. Тому вони стали активними учасниками революції 1917 р. і громадянської війни. Поміщик Малинський виїхав з села, його маєток селяни розгромили, почався переділ землі. На чолі селянського руху стояв М.В.Зінько. Пізніше він був репресований як «ворог народу» і вбитий. У 1918 р. в село повернувся разом з гайдамаками(частини військ Української Народної Республіки) підпанок Єгорський. Він наклав на селян велику контрибуцію за знищене панське майно, а сам поїхав в Авратин. Там його разом з гайдамацьким загоном зустріли озброєні повсталі селяни. Яхнівські селяни, озброївшись, пішли на допомогу авратинцям. Частину гайдамаків побили, частина розбіглася, а Єгорського спіймали.
Під час громадянської війни селяни організували комітет незаможних селян, головою якого обрали А.Т.Відлацького.
У 1923 р. в селі було створено партійну організацію, до складу якої входили 8 комуністів, а секретарем працював донбасівець М.П.Тригубенко. У 1926 р. молодь села створила комсомольську організацію, до якої входили Біда Ганна, Біда Петро, Зінько Андрій, Рудак Петро, Сорока Іван, секретарем обрали Сороку Яська. У 1938 р. комсомольська організація нараховувала 51 члена. Секретарем був Біда Василь.
У 1927 р. селяни організували товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) на чолі з І.Вербою. Першими до ТСОЗ’у вступили І.Відлацький, І.Верба, К.Малькутник, І.Полсполіта, І.Дрозд, Д.Ткачук, П.Чернявський, В.Відлацький, Д.Білокриницький. Члени товариства спільно обробляли землю, врожаї ділили порівну між собою.
У 1929 р. почалося створення колективного господарства. Спочатку до колгоспу вступили бідняки, а до весни 1930 р. – середняки. Але усуспільнення всієї худоби, птиці особистих господарств, спроба запровадити командну систему, викликали протест селян. Вони почали забирати усуспільнений реманент, худобу, але через деякий час люди повернулися в колгосп, який назвали «Ленінський шлях», головою обрали Кміту. Важко було колгоспникам працювати: не було техніки, коней, Але ще важче стало під час голоду 1932-1933 рр. Люди не мали зерна, картоплі та інших продуктів, щоб не померти з голоду, доводилося їсти гнилу картоплю, свиріпу, лободу. Люди пухли з голоду, помирали. Зернові хоч трохи вродили, але не було чим обмолотити, молотили ціпами, потім позичили у радгоспі Вільшани молотарку, котра приводилася в рух паровою машиною під назвою «локомобіль». Буряки сапали всі, хто міг. Хто більше обробляв буряків, тому три рази на місяць давали трохи зерна. Саме більше обробляла Мотря Тернопільська – 10-12 сотих за день.
В 30-х роках у Яхнівцях за доносами було репресовано багато селян. Видавав людей Луцько Хрін, коли його заарештували, то знайшли у кишені список на 40 комсомольців села, на яких він мав донести.
Вже в 1936 р. колгосп став мільйонером. Колгоспники одержували на трудодень по 2 крб. 22коп. і по 4,1 кг цукру. Високі досягнення колгосп досяг у галузі тваринництва, особливо багатою була свиноферма, за яку він у 1940 р. одержав премію Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Заможніше почали жити колгоспники, але мирний розвиток перервав напад фашистської Німеччини на нашу країну. Старостою в селі окупанти призначили П.Шевчука. Багато молоді загарбники вивезли на каторжні роботи до Німеччини, пограбували колгоспне та особисте господарство селян, знищили сільську бібліотеку.
Напередодні битви на Курській дузі партизанські загони з’єднання С.А.Ковпака вистежували, по яких залізничних магістралях на лінію фронту доставлялись німецькі танки та війська і підривали залізничне полотно та знешкоджували німецьку техніку і живу силу Під час рейду з Волині в район ст.Волочиськ група партизан загону С.І.Тутученка наткнулась на поліцейський загін райуправи в районі Яхновецького лісу за 1,5 км на північний схід від Курилівки. Короткий бій закінчився перемогою партизан. Німці після цього наказали вирубати весь ліс, залишивши лише чотири дуби на узліссі. Пізніше дубовий ліс виріс з пнів.
У березні 1944 р. село було визволене від окупантів воїнами Червоної Армії. За мужність і героїзм у боротьбі з ворогом багато односельчан нагороджені орденами і медалями. 122 односельчанина загинули у боротьбі з фашизмом. Не повернулися з фронту додому чотири брати Сердечні – Антон, Степан, Гнат і Мефодій. Багато в селі залишилося вдів і сиріт.
Важко було піднімати господарство села: через відсутність техніки і недостатність робочої сили погіршився обробіток землі, знизився рівень врожаїв, що відбилося на матеріальному становищі селян. У 1947 р. внаслідок сильної посухи не було врожаю, почався голод. Люди ходили через р.Збруч найматися на роботу, щоб прогодувати сім’ю. Поступово становище у селі та колгоспі покращується, в 1955-1956 рр. побудовано корівник, свинарник, птахоферму, гараж, механізовано ряд трудомістких процесів на фермах. Колгосп 4 роки був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У зв’язку з реорганізацією МТС, колгоспники закупили 8 тракторів, 3 комбайни, 1 молотарку, 9 автомашин. Значно підвищилася урожайність сільськогосподарських культур: зернові – 21,6 ц з га, цукрові буряки – 284 ц з га. У 1957 р. голова колгоспу Чиншовий був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, доярка М.Білокриницька – орденом «Знак Пошани» ІІІ ступеня, В.Я.Цірпель – Орденом Леніна, П.Моха – орденом Трудового Червоного Прапора, П.О.Фарин – орденом «Знак Пошани» трьох ступенів.
В 50-60-і роки люди в селі розгорнули масове будівництво житла. Поширене було в Яхнівцях виробництво полотна з волокон конопель на дерев’яних ткацьких верстатах.
У 1976 р. до колгоспу Яхновець приєднали колгоспи сіл Лонки і Курилівки. Керував об’єднанням А.Ф.Гадайчук. У 1986 р. Яхнівці відділилися від Лонок і Курилівки, створивши окремий колгосп, яким керував до 1995 р. В.П.Оліх.
25 січня 2000 р колгосп реорганізовано в ТЗОВ «Полісся». У 2003 р. селяни віддали свої паї СГВК «Яхновецьке».
Сільська школа в селі почала працювати у 1919-1920 рр. Тоді було дві школи: українська, яка розмістилася в сільській хаті, дітей навчав Тисячний, і польська, в якій вчили дітей Томосяк, Вінценс і Шидловський. Пізніше школи об’єднали в одну, з новою програмою навчання, а в 1927 р. спорудили приміщення чотирьохрічної школи. Директором школи був призначений Комарніцький. На окремих вулицях організовувалися хати-читальні, в яких навчали грамоті дорослих неписьменних жителів села. Хати-читальні були в хаті Ніни Цірпель, Янка Ясьтунцьового, Марини Сороки та у Валєнтових. Після визволення села від німецько-фашистських загарбників школа почала працювати вже у вересні 1944 р. У 1986 р. в селі спорудили велике двоповерхове приміщення школи. В ній є майстерня, їдальня, великий спортзал. Бібліотека була відновлена лише у 1948 р., в цей же час переобладнано приміщення сільського клубу.
У 1992 р. в селі збудовано костел Архангела Михаїла.
На 01.01.2005 р. в селі налічувалося 377 дворів і 840 жителів.
Гордістю села є Герой Соціалістичної Праці С.Й.Примуд і депутат Верховної Ради УРСР двох скликань Н.А.Салях