Село розташоване на берегах струмків, котрі зливаються в один, який тече через Гонорівку і є одним з витоків річки Грабарка. Клинини знаходяться на перехресті п’яти доріг: на Кушнирівку, Купіль, Яхнівці, Рябіївку та Гонорівку. Біля північної околиці села знайдено сліди стародавнього поселення. У ІІІ ст. община черняхівської культури поселилася на мисі лівого берега струмка, над ставом, на північ від тракторного стану, на полі в урочищі «Курятник» або «Городництво».
Точна дата заснування Клинин невідома. За переказами та історичними пам’ятками воно було засноване десь у другій половині ХІІІ століття й спочатку називалося Йопівка. З розповідей старожилів відомо, що у 1241 р. село було спалено і пограбовано монголо-татарами. Вцілілі жителі заснували нове поселення на схід від Йопівки. Спочатку забудовувалася «Новосілка», а потім «Морозівка».
Свою назву Клинини отримали невідомо чому. Одні гадають, що першим поселенцем був селянин на ім’я Клим, інші – що село забудовувалось клинами.
Жителі с.Клинини з найдавніших часів займались землеробством і скотарством. Приблизно з XV ст. всі селяни були кріпаками польських панів, з якими вели споконвічну боротьбу. Чорним шляхом, який проходив повз село, сьогодні це траса на Купіль і Хмельницький, зі своїм військом проходив Богдан Хмельницький. Жителі села приєднувались до його загонів.
До кінця ХVІІІ ст. село було у складі Польської держави, а після третього поділу Польщі у 1793-1795 роках належало до Російської імперії. Клинини ввійшли до складу Маначинської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Землі у селі належали поміщикові графові Ледуховському, котрий жив у Волочиську, в Клининах жив його економ, та поміщиці Ізабеллі Свейковській, котра жила у Купелі.
Про життя та культуру селян села Клинини у кінці ХІХ століття писав І.І.Теодорович, священик, який служив в історико-статистичному комітеті Волинської губернії. Селянські земельні наділи становили переважно 4 морги[1] (трохи більше 2 гектарів). Якщо взяти до уваги, що врожайність зернових в ті часи становила 6-10 центнерів з гектара, то селяни були бідні. Деякі мали наділи по 8 моргів, кілька сімей – по 12-16 моргів, а були такі, що мали 1 морг або й зовсім безземельні. Крім того, відбувалося роздрібнення земельних наділів внаслідок того, що батьки ділили землю між синами, від цього відбувалося збідніння селян. У селі не були у звичаях відхожі промисли та заробітки. Майже у кожній хаті займалися виробництвом полотна на сорочки, штани, кафтани, мішки. Селяни підробляли на панських ланах за 15-20 копійок на день. І.І.Теодорович у ХІХ ст. дав таку характеристику моральності селян Клинин: «Моральність селян під час кріпацтва, як за документами, так і за їхніми свідченнями, була кращою, ніж тепер, пияцтво і розпуста траплялися у рідких випадках. Коли ж селяни відчули себе вільними, то рівень моральності їх зразу ж знизився. Насамперед, селяни в широких розмірах зайнялися контрабандою, особливо доставкою закордонної горілки. Майже в кожній хаті був таємний шинок. Цей промисел розвинув у селян нахабну відвагу, буйність, відучив їх від любові до землеробської праці, а привчив до легкої наживи, а звідси – до злодійства і надмірного пияцтва».
Православні віруючі Клинин, разом з віруючими с.Гонорівки, були приписані до церковної парафії Рябіївки. В селі були змішані шлюби між православними («руськими») та католиками («поляками»). Обоє з подружжя прохолодно відносилися до своїх церков.
У 1896 р. в селі відкрили школу грамоти, в якій у 1898 р. навчалися 32 хлопчики і 4 дівчинки. Вчителем був селянин І.Крітський, котрий закінчив Купільське народне училище.
Пережили селяни важкі роки революції та громадянської війни, розділили між собою поміщицькі землі. Коли наступили мирні дні, у 1920 р. в селі створили комітет бідноти, головою якого вибрали Г.І.Рябого. У 1929 р. почалася колективізація, створили колгосп імені Першого Травня. Ініціаторами колгоспного руху були Й.Л.Сирота, на честь якого в селі названо вулицю, Г.І.Олійник, Г.І.Рябий. Старожили згадують, що першими в колгосп вступали бідняки і середняки, багатіші не бажали працювати в колективному господарстві. Завальнюк Н.П., 1926 р. народження, згадує, як батько її говорив: «Не буду на ледачих робити, не піду в колгосп». У червні 1932 р. у селі було 50% одноосібних господарств.
Сільську раду в Клининах створили ще до 1931 р., першим її головою був обраний П.І.Завальнюк.
У 1932-1933 роках нашу країну спіткало велике лихо – голод. Старожили-очевидці говорили, що причиною голоду була посуха, недорід, накладені великі податки, особливо на тих селян котрі не бажали вступати в колгосп. Представники влади забирали у них все: зерно, продукти, худобу. Якщо колгоспників трохи годували й видавали пайок мукою, то одноосібники були один на один з бідою. Добре, якщо хтось міг їм допомогти харчами. Килівник Марія Іванівна, 1928 р. народження, згадує, що її батько вперто не хотів іти в колгосп, хоч сім’я дуже голодувала, то тітка, колгоспниця з с.Черняви, їх підгодовувала. Коли батько пішов працювати у колгосп, тоді сім’я перестала голодувати.
Восени 1931 р. Районна газета «Прикордонний комунар» писала, що план хлібозаготівель у колгоспі виконано на 55%, по одноосібниках – 45%. Голова колгоспу відмовився від роботи, заявляючи: «Що я можу зробити?» У мене на кутку (сільському) хліба немає, мені треба відпочити». Зерно залишалося лише на харчування, але «згори» вимагали продовжувати хлібозаготівлю. Люди намагалися приховати трохи продуктів, адже попереду була зима, але бригади активістів вишукували і забирали все зерно для держави. Так, у жовтні 1931 р. у П.Сироти було знайдено під гноєм 16 пудів пшениці, м’ясо теляти, самогон. У члена комісії сприяння хлібозаготівель М.Мельника знайдено захованих у полові 30 пудів пшениці, Килина Делік закопала у хліві 20 пудів зерна. У Марини Жабник знайдено м’ясо таємно заколеної свині. Вчитель Воробчук, колишній піп, мав два кабани, переховував одного у родички Скородинської у Кушнирівці, а другого заколов і не здав на контрактацію державі. Головою колгоспу у 1932 р. був Новоставський. Від голоду у селі померло багато людей. Голод відступив лише влітку 1933 р., коли було намолочене і роздане колгоспникам перше зерно.
За свідченнями старожилів відновлено прізвища 30 чоловік, що померли від голоду.
У червні 1932 р. за зразкову роботу був премійований вчитель сільської школи Богомол.
У 30-х роках було утворено ще один колгосп імені Дімітрова. Значних успіхів досягли буряководи села. Ланкові Ганна Тритько, Ольга Ковальчук, Антоніна Музичук, Аделя Фот, Фавроня Килівник вирощували по 400-500 ц буряків з 1 гектара. Настя Делик та Надія Ковальчук оволоділи професією тракториста.
У 1936 р. голову колгоспу «Перше травня» Зуба Петра Пилиповича нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Головою сільської ради до 1941 р. й після війни (до 1960 р.) був наш односельчанин Олійник Григорій Ілліч – людина дуже порядна, мудра, чесна і працелюбна. Він користувався авторитетом у жителів села.
22 червня 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Багато чоловіків з села пішли на фронт захищати свою Батьківщину. Незабаром село окупували фашисти. Населення чинило опір загарбникам, в Клининах діяв партизанський загін Михайла Накутного, який входив до складу загону Іванова. Партизани розповсюджували листівки, вбивали німецьких солдат. Через діяльність загону, а також від невдач на фронтах німці шаленіли. 7 січня 1944 р. вони зігнали біля школи всіх чоловіків, роздягнули і на тріскучому морозі тримали три години. Фашисти розстріляли шість ні в чому не винних людей: Атаманчука Григорія, Штойко Кіндрата, Гаврилишина Федора, Кочубея Івана, Кочубея Петра, Рябого Івана. Більше 100 людей окупанти вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
6-8 березня 1944 р. село було звільнене від окупантів воїнами Червоної Армії. В боротьбі з німецькими фашистами загинули 135 односельчан. 63 жителя села за відвагу і мужність проявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками нагороджені високими урядовими нагородами.
Німецькі фашисти завдали селу збитків на суму 3 млн. 700 тис. крб. Повністю знищили колгосп імені Першого травня, наполовину зруйнували колгосп імені Дімітрова. Спалили і зруйнували 16 громадських та 37 житлових будинків колгоспників. Відбудова сільського господарства була дуже тяжкою, не було техніки, не вистачало людей, коней. У колгоспі «Перше травня» збереглося 24 коня, а в колгоспі імені Дімітрова – 18, було декілька возів й плугів, але не було жодного трактора, жодної автомашини. Орали і скородили коровами, косили косами, жали серпами, снопи носили на плечах, молотили зерно ціпами. У 1945 р. колгоспи отримали по одному трактору і по одній автомашині.
У 1950 р. колгосп імені Першого травня і колгосп імені Дімітрова об’єдналися в один колгосп «Перемога». Головами колгоспу у різні роки були Й.Л.Сирота, І.А.Скорий, І.Й.Корч. Головами сільської ради у різні роки працювали М.Ф.Бернацький, М.П.Гусарчук, Ю.В.Мартинюк, Д.С.Петерчук, В.Б.Голдасевич, В.Т.Ковальчук, А.С.Кобрин, О.А.Олійник, В.А.Пендрак.
У 1952-1953 роках колгосп «Перемога» був учасником ВСГВ, нагороджений почесними грамотами, премійований трьома машинами. Голову колгоспу нагородили Золотою медаллю та премійовали легковою автомашиною.
Голову колгоспу «Перемога» Йосипа Лаврентійовича Сироту було нагороджено орденом Леніна. Орденами Трудового Червоного Прапора були нагороджені ланкові Н.М.Завальнюк, Г.М.Крицька, Ф.А.Фот, Г.М.Солтис, М.Ю.Фот, а 234 колгоспника нагороджені медалями.
12 травня 1965 р. село електрифіковали. В цьому ж році найстарші колгоспники одержали пенсію. В селі побудовано середню школу, лікарню, приміщення контори колгоспу, в якому розміщені сільська рада, ощадкаса, відділення зв’язку, покладено дорогу з твердим та асфальтним покриттям, споруджено обеліск в пам’ять про загиблих односельчан у Великій Вітчизняній війні.
У 1994 р. на базі колгоспу створено сільськогосподарське підприємство, члени якого одержали земельні паї по 3,1 гектара. У 2000 р. створили сільськогосподарський кооператив.
У 1994-1995 роках село було газифіковане, телефонізовано майже 70 осель. В селі налічувалося 12 тракторів, 2 зернових комбайни та 35 коней.
Повагою та авторитетом у селян користуються голова правління СВК «Перемога» І.Й.Корч, голова сільської ради А.І.Кучинський, механізатор М.О.Нагодзина, шофер Ю.А.Яремішин, електрик, депутат сільської ради В.М.Довбуш, вчителька сільської школи О.В.Веретюк, доярка, депутат сільської ради А.Килівник, завідувач молочнотоварної ферми В.С.Деліка, завідувач гаража, депутат сільради А.М.Олійник, голова ради ветеранів А.Є.Сирота, який написав книгу «З того світу повернувся офіцером».
У селі народилися М.Г.Бондарчук – полковник СБУ, м.Київ, Ф.Ф.Фот – капітан І рангу, м.Одеса.
Сьогодні на території сільської ради діють : ПП «Аграрна компанія – 2004» – директор Лабазюк Петро Петрович; Клининська загальноосвітня школа І-Ш ступенів – директор Шамрик Андрій Миколайович; дитячий садок «Пролісок» – завідувач Олійник Надія Іванівна; фельдшерсько-акушерський пункт – завідувач Олійник Оксана Михайлівна; Клининський сільський будинок культури – директор Мелимука Наталя Юріївна; сільська бібліотека – завідувач Довбуш Марія Никонівна; філія ощадбанку с.Клинини – завідувач Пейсак Ольга Федорівна; відділення зв’язку с.Клинини – начальник Боднарук Людмила Володимирівна; 4 приватних магазини; храм Ікони Божої Матері Скоропослушниці – ієрей Сторожук Ігор Петрович.
9 травня 2008 р. біля обеліска загиблим односельчанам відбулось урочисте відкриття встановленого кам’яного пам’ятника з викарбуваним на ньому написом:
Не звільняється пам’ять
І відлунює знову роками.
Я зітхну… Запалю
Обгорілу свічу.
«Односельчанам – жертвам Голодомору та політичних
репресій 1932 – 33 років».
[1] Морг = приблизно 0,6-0,7 га.