Волочиськ наприкінці ХІХ століття був непримітним містечком, що загубилося на окраїні Російської імперії, на кордоні з Австро-Угорщиною. Докладні відомості про нього ми знаходимо у книзі М.І.Теодоровича «Історично-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії» (1899р.).
«Містечко Волочиськ із ставком і річкою Збруч є природним кордоном між Росією і Австрією… від нього на відстані чотири версти, біля самої поштово-телеграфної контори знаходиться залізнична станція… Відділення прикордонної митниці, що існує у Волочиську з 1796 року, знаходиться у містечку і зветься «перехідний пункт»…» «Поблизу містечка побудовано п’ять величезних дерев’яних казарм для розташування квартируючого у Волочиську батальйону Дніпровського піхотного полку. Над самою річкою облаштовано казарму з конюшнями для Волочиської бригади прикордонної охорони і кам’яний будинок для офіцерів бригади. Точно так само і при в’їзді в село Фрідріхівку, зі східної сторони, останнім часом облаштовано дерев’яні бараки і величезна кам’яна споруда для солдат прикордонної охорони, з такою ж конюшнею.»
Працівники Хмельницького літературного біля будинку де жив Купрін у Волочиську.
Саме таким було наше місто у кінці ХІХ століття, на час перебування у ньому відомого російського письменника Олександра Івановича Купріна, що проходив службу у Дніпровському піхотному полку з середини вересня 1893 по 1 липня 1894 року.
Спогади про цей період життя зустрічаються у окремих оповіданнях О.Купріна. Наше місто ми впізнаємо завдяки його майстерності у відтворенні деталей побутової і топографічної обстановки, подій і прототипів.
Особливо впізнаний Волочиськ того часу у оповіданні «Жах» (1896). У ньому письменник описує роботу митниці та залізничної станції. Вказує точне розташування станції й доріг, що до неї вели.
Волочиським можна назвати також оповідання «Дізнання» (1894).
Надзвичайно цікаво змалював Купрін постать Саші Врублевського – чергового телеграфіста глухої прикордонної станції у оповіданні «Телеграфіст» (1911), прообразом Саші став наш земляк Леонід Врублевський, що значиться у списках працівників телеграфної контори в «Пам’ятній книжці Волинської губернії за 1893 рік».
У оповіданні «Маріанна» (1896) Купрін розповідає про те, що кожен із чотирьох батальйонів полку, в якому відбуває військову повинність головний герой, по черзі відправлявся на зиму в «грязное местечко». Назва містечка не згадується, проте вказується, що воно знаходилося на кордоні, і по греблі, що з’єднувала дві держави, день і ніч ходили двоє вартових.
Опис греблі, яка згадується у «Маріанні» знаходимо в оповіданні «Боягуз». Окрім того, вказано, що гребля розташована на р.Збруч.
У оповіданні «До слави» (1894) Купрін описує алею, що вела до будинку в якому він знімав кімнату під час проходження служби.
Будинок в якому проживав Купрін
Будинок, у якому проживав відомий російський письменник зберігся до сьогодні й знаходиться по вулиці Незалежності,296.
