Село знаходиться на вододілі басейнів р.Збруч, р.Случ, р.Південний Буг і розташоване на південному схилі великого плато, на берегах струмків, біля дороги з Волочиська на Базалію – Теофіполь – Білогір’я. Вважають, що назва села походить від водяних джерел біля села, що називаються «лунками». На північ від села було кілька стародавніх поховальних споруд – курганів. Вони розорані, залишився лише один, напівзруйнований, на відстані 1,2 км від північно-східної околиці села, на полі біля посадки, в ур.Лєнія.
До кінця ХVІІІ ст. Лонки були у складі Польського королівства. Після третього поділу Польщі у 1795 р. наш край був приєднаний до Російської імперії, Лонки відносилися до Авратинської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.
Найстаріші жителі села Текля Францівна Дрозд та Марія Станіславівна Ольшицька, які багато знають від своїх батьків, розповідають: «Села тут споконвіку були бідні, обшарпані, тому й поміщики якісь миршаві водилися. У Лонках поміщик Чубинський мав 400-500 га землі, але господарство не відзначалося хорошими показниками. Він жив у Києві і наїзджав у село час від часу. Подібне становище було у поміщика Брудовського в с.Слобідка».
Важко було виживати селянам, бідняки мусили йти на заробітки до пана за 15-20 коп. на день. Злидні, голод чатували на селян звідусіль.
У 1887 р. в Лонках проживало 426 людей. Православні віруючі були приписані до церковного приходу в с.Яхнівці.
Після революції 1917 р. сільська біднота об’єдналася і вибрала комітет незаможників на чолі з Д.П.Собчуком. Під його керівництвом вони поділили панську землю між собою і взялися господарювати на своїй землі. У кінці 1929 р. селяни об’єднали свої господарства в артіль, головою якої обрали А.Г.Горбача. Одноосібники, які не бажали вступати в колгосп, зазнали репресій, держава накладала на них великі податки. У випадку неврожаю, як це було в 1932 р., вони не могли виконати завдання хлібоздачі, приховували хліб, але активісти села знаходили його і вилучали. Так, у листопаді 1932 р. трьох одноосібників, які не виконали план хлібозаготівель, засудили на різні строки до позбавлення волі в таборах. З колгоспу держава теж забирала майже весь хліб, бо колгосп не міг виконати план хлібоздачі. У жовтні 1933 р. колгосп у Лонках районне начальство оштрафувало на 400 крб. Почався голод. Щоб прохарчуватися люди зрізували колоски на колгоспному полі. У серпні 1933 р. було затримано за зрізування колосків К.Горбача. Скільки загинули від голоду односельчан, невідомо.
На початку липня 1941 р. німецько-фашистські загарбники окупували Лонки. Поблизу села діяв партизанський загін. Лонківці всіляко допомагали партизанам, переховували їх у селі. За зв’язки з партизанами німці вирішили покарати селян, зігнали їх в старе приміщення стайні й хотіли спалити. На щастя, мешканців села врятували партизани. У селі є могила загиблого партизана С.Ільчука родом з Києва, яку доглядають школярі. Багато молоді села фашисти вивезли на примусові роботи у Німеччину. Навесні 1944 р. Лонки були визволені воїнами Червоної Армії.
Після війни селяни відбудували свій колгосп і домашнє господарство. З 1946 р. колгосп очолив здібний керівник А.Й.Андрієвський. За роки керівництва А.Й.Андрієвського колгосп став відомим не лише в області, але й в Україні. У травні 1951 р. Указом Президії Верховної ради СРСР, за високі досягнення у колгоспному виробництві 40 кращих хліборобів колгоспу були нагороджені високими урядовими нагородами, а А.Й.Андрієвському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Традиції А.Й.Андрієвського продовжував його наступник А.Ф.Гадайчук. За звитяжну працю багатьох колгоспників було удостоєно урядових нагород, а колгоспник С.Й.Примуд нагороджений золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці.
У березні 2008 р. в Лонках створили комунальне господарство на чолі з директором С.П.Канчалабою. У власності підприємства є млин, тракторна майстерня, магазин. 10 вересня 2008 р. біля будинку інтернату закладено церкву Преображення Господнього.