Село розташоване на обох берегах річки Сорока (права притока річки Бовванець). В ХІХ ст. Сороку в деяких селах називали Жабокрик. Жителі вважають, що назва села походить від слова «лоза».
Коли воно засноване, невідомо, але, якщо церква у селі була споруджена в 1760 р., то виникнення села можна віднести на 100 років раніше. У виданні «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» за 1901 р. про сільську церкву сказано, що вона дерев’яна, ветха, збудована коштом прихожан, уніатською ніколи не була. Священик Й.Й.Криницький жив у школі, а псаломщик в приміщенні бувшої корчми.
До кінця ХVІІІ ст. наш край був під владою Польщі. Після третього поділу Польщі Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії, Лозова входила до складу Волочиської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Землями у селі володів поміщик Ледуховський, а млин належав поміщиці А.Ледуховській.
До 1861 р. селяни були кріпаками у польських панів, які змушували їх працювати на своїх ланах, у маєтку. Після скасування кріпацтва селяни стали вільними, але були бідними, як і раніше. Селянський земельний наділ становив 6 десятин. Батьки ділили свій наділ між дорослими синами і вони бідніли, змушені були працювати на панських ланах за 15-20 копійок на день.
Школу грамоти у Лозовій відкрили у 1876 р. Сільська громада платила вчителю 35 рублів на рік. У 1895 р. в школі навчалися 21 хлопчик і 3 дівчинки. У селі було 50 письменних.
У 1887 р. в Лозовій проживали 786 чоловік, а у 1896 р. в селі налічувався 81 двір і проживало 810 чоловік, в тому числі 163 католика та 12 євреїв.
Населення Лозової брало участь у революції 1917 р. та Громадянській війні. У село повернувся з царської армії М.М.Королюк, який був членом Російської соціал-демократичної партії (більшовиків) (РСДРП(б). Разом з жителями Волочиська активісти Лозової створювали партизанські загони, керівниками яких були В.Ратушняк, М.С.Тимощук, П.А.Гапченко, Я.Віннічук. В селі гриміли бої проти німецьких і польських окупантів.
Після закінчення Громадянської війни селяни створили комітет незаможних, який розділив поміщицьку землю між селянами. Керівником комнезаму був Д.О.Обух. В умовах післявоєнної розрухи селяни вирішили колективно обробляти землю і створили Товариство спільного обробітку землі, головою якого обрали В.Янковського.
У 1929 р. в селі створений колгосп. У цьому ж році створили партійну організацію, першим секретарем якої обрали Багрова. Першими комуністами були Обух Данило та Славський Федір. Головою новоствореного колгоспу обрали Омеляна Бабія.
У 1932-1933 роках лозівчани пережили голод. Найбільше страждали селяни-одноосібники, які не бажали вступати в колгосп. На одноосібників держава накладала великі податки, яких вони не могли сплатити, внаслідок чого у них забирали все зерно. Так, у жовтні 1931 р. Л.Обух приховав пшеницю у колгоспниці М.Шимчишиної. Активісти знайшли зерно і вилучили. Було знайдене заховане зерно у Я.Рудика і В.Ганьчишина. В селі помирали люди, в першу чергу діти, бо крім лободи і свиріпи не було що їсти. У ці голодні роки в Лозовій загинуло більше 60 чоловік. Виживали ті сім’ї, в яких була корова та пасіка а також колгоспники, яких годували на роботі. Багатьох жителів села репресували, їх доля до цього часу невідома, серед них Міноцький Петро та Марисюк Тимофій.
Голод припинився в жнива 1933 р., коли люди одержали зерно з першого намолоту. Село почало оживати, колгоспне виробництво налагодилося, але мирна праця людей була перервана нападом фашистської Німеччини.
На початку липня село окупували німецько-фашистські загарбники. За час окупації німцями на примусові роботи в Німеччину були вивезені 49 селян. Найбільшу жорстокість фашисти проявили під час відступу із села навесні 1944 р. Починаючи з окраїни Лозової, з боку Порохні, вони розстрілювали жителів села прямо на подвір’ях. Фашисти розстріляли та закатували більше 65 чоловіків і жінок, спалили 48 хат. Героїчно боролися з загарбниками на фронтах В.С.Шевчук, С.І.Адамчук, Ф.С.Татаревський, Ф.І.Славський, А.А.Обух, М.К.Климчук, М.М.Цегенько, Ф.Я.Ковбасюк, А.М.Бабій, А.А.Бабій, Ф.Я.Федюченко, М.С.Міноцький та багато інших. Воював у партизанському загоні С.Й.Атаманов. після війни у село повернулися 82 односельчанина, а 83 загинули на фронтах війни. Село було визволене бійцями Червоної Армії 9 березня 1944 р.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни жителі села відбудовували оселі і колгосп. Першим головою колгоспу після війни був Довганюк, уродженець с.Іванівці. У 1944-1953 роках збудували два корівники, вівчарню, конюшню, свинарник, клуб, магазин. Великих успіхів досягли буряководи Г.Атаманюк і Д.Королюк, кукурудзоводи Г.Божик і О.Сурмій, комбайнери В.Є.Курейко, В.Вознюк та С.В.Оліх, кращими доярками стали О.Ф.Мартинюк, Г.П.Вегера, О.М.Курейко та Л.І.Вегера, телятницями – Г.К.Марценюк, О.К.Вегера, Р.Ф.Поліщук та Т.Л.Кригульська. За самовіддану працю були премійовані путівками на ВДНГ в Москву А.Шевчук, А.Королюк, А.Рудик, Л.Окопний. Головами колгоспу в цей період працювали Перчук, Нечай, Курдибаха, Смарунь, Левков, Черниш, Чекрій.
У 1963 р. для зменшення затрат на тваринницьких фермах було встановлено водопровід, автодоїлки, впроваджено механізовану роздачу кормів. Поліпшилися умови праці колгоспників. У цьому ж році відкрили Будинок ветерана й Будинок культури. В селі працювали два магазина, олійня і ФАП.
Лозова була електрифікована в 1966 р., тоді ж спорудили нові дитячі ясла на 63 місця, млин.
У 1978 р. колгосп Лозової «Росія» відділився від господарства Порохні і в 1979 р. він приєднаний до Копачівського колгоспу «Червона зірка». В цьому ж році в селі відкрили новий Будинок культури.
У 1983 р. розпочалася газифікація села.
В 1993 р. Лозова від’єдналася від колгоспу Копачівки і утворилося колективне сільськогосподарське підприємство «Лозівський». Головою якого обрали В.В.Дворніка. За цей час побудовано молочний комплекс на 250 голів, склад міндобрив, тракторний гараж, навіс для техніки на тракторному парку, асфальтовано 3 кілометра дороги, побудовано склад на критому току для зберігання зерна, працює млин.
У 2004 р. СВК «Лозівський» був реорганізований в ПП «Лозівське». В 2007 ПП «Лозівське» реорганізували в ТОВ «Агрофірма «Подільська зернова компанія».
Невід’ємною частиною села є його школа, через яку пройшли десятки поколінь лозівчан, з неї вийшли видатні люди, хороші трударі, вона є наступницею школи, що була відкрита у селі в 1876 р.
У 1926 р. Лозівську початкову школу розмістили в попівському будинку. В даний час вона знаходиться на тому ж місці, але перебудована. Першими завідувачами початкової школи були: Новоставський, Котік, Кінський, Школьнік, Вознюк, Гідзюк, Бондар. Школа працювала до 1941 р. Під час окупації школу закрили, вона відновила роботу лише в квітні 1944 р. Завідуючою школи була Г.П.Щабельська, а вчителями Г.П.Гапченко, К.Т.Мазур, Т.В.Побережна. У 1953-1954 навчальному році відбувся перший випуск учнів Лозівської семирічної школи. У цьому ж році почали добудову 4-х класних кімнат.
У 1954-1955 роках у школі навчалося 182 учні. У 1958 р. школа стала восьмирічною, директором працював М.І.Задорожний. До складу педколективу входили О.М.Задорожна, Г.О.Росоловська, Г.Г.Кобера, Т.В.Боброва, І.І.Бобров, П.О.Дронов, В.Є.Шевчук. З.В.Мосьпак працювала піонервожатою. До 1998 р. вчителем історії в школі працював В.І.Богославець.
В 2000 р. проведено капітальний ремонт шкільної майстерні. У 2000-2001 роках в школі здобули освіту 81 учень.
У 2002 р. введено в експлуатацію дошкільний навчальний заклад на 50 місць.
Село Лозова належить до Копачівської сільської ради. Станом на 2008 р. в селі проживає 798 чоловік, нараховується 270 житлових будинків, працює сільський Будинок культури, бібліотека, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, три магазини, баня.
У зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні, в селі Лозова було встановлено пам’ятник жертвам голодомору.